16.2

Ліза

  Ліза замкнула двері та попрямувала викладеними бетонними плитами доріжкою до виходу з двору. Почувши її кроки з будки помахуючи хвостом вийшов собака, а з паркану зіскочила й почимчикувала жінці назустріч, пухнаста руда кішка. Ліза зітхнула й розвернулася. Кішка сусідська, але час від часу у них «гостювала». Повернувшись в дім Ліза дістала з холодильника залишки тюльки й виклавши їх на блюдце винесла кішці, котра вже вичікувально зазирала у вікно. Олександр періодично сварився на Лізу за те, що вона підгодовує «чужих блохастиків», проте Ліза не зважала. Як вона може пройти повз такої пухнастої красуні і не дати їй нічого смачненького? Киця ж чекає.

Знову зачинивши двері Ліза попрямувала на вихід. Метрів за триста їх вулиця виходила на бульвар Шевченка та тролейбусної лінії, що за кілька зупинок доставляла її до Критого ринку. На жаль, це був не звичний Лізі «Горсад», але й тут купити можна було майже все потрібне. 

Колись Критий ринок називався Колгоспним. Ліза пам’ятала, як будували цю грандіозну споруду, бо робили то років сім, і завершили в 1961 році, саме перед тим, як народився її  старший син. Вони з чоловіком бувало роздивлялися, як зводять цю незвичну будівлю з величезним, всіяним віконцями куполом. Пізніше Олександр розповідав, що там тих вікон, аж 768. В ті часи то було щось дивовижне, та й зараз це примітна споруда. Міранда он її взагалі називає «Донецькою Верховною Радою». А були часи, коли Ліза повз цей ринок щодня носила з садочка свого старшенького (важкий був хлопчина, руки шалено втомлювалися) і майже не звертала уваги на красоти, а більше на час, якого постійно не вистачало, ціни та перелік товарів. На Колгоспному ринку завжди було що купити. З роками змінюється хіба що розмах торгівлі та асортимент. Колись тут можна було купити все, включно з живою птицею та дрібною худобою. Зараз же під куполом переважно солідні магазини, частину будівлі орендував МакДональдс (до якого нині Ліза на свята водить онуків) й лише м’ясний павільйон досі торгує м’ясом. Базар не зник, він просто розрісся, вихлюпнувся на вулицю, оточив по периметру примітну будівлю. І нині значно більше товарів продавалося у торгових рядах за межами, власне, Критого ринку.

Ліза перейшла дорогу від зупинки тролейбуса та попрямувала повз високу, увінчану куполом будівлю, до торгових рядів. В першу чергу вона планувала купити насіння.

Переїзд приніс їй, як приємні моменти, так і не дуже. Життя в приватному будинку, значно додало клопотів. Від елементарно більшої кількості вікон, які треба на зиму заклеювати, до нових турбот про опалення, котел, дах, стіни, собаку, двір, сад, гараж. Проте були й переваги. Тепер поряд завжди була сім’я молодшого сина, в гості часто забігав онук, та й старший син відвідував частіше. Тим паче, що посаджені ним рослини навколо дому потребували уваги: то виноград на зиму треба вкрити, то кущі обрізати, то дерева поприскати, то теплицю поставити. Дачу Олександр продав, адже тепер можна було вирощувати огірки, помідори та полуницю за пару кроків від порогу, а сливи та абрикоси на варення збирати буквально за вікном. Це було зручно, економно, приємно, але часом Ліза таки сумувала за панорамою з вікна багатоповерхівки та променадом до «Горсада».

Ліза проминула ряд з різноманітним інструментом та повернувши, зупинилася перед наметом з насінням. Помітивши покупця, з сусіднього намету вискочила прудка огрядна жіночка, яка щось поспіхом дожовувала та витирала руки рушником, більше схожим на ганчірку.

—  Шо цікавить? Огірочки, помідорчики, редиска? Гарбузи є сортові, — заторохтіла продавчиня, а помітивши, що Ліза кинула погляд на насіння квітів, тут же озвучила. —  Айстри, чорнобривці, матіола?

 — Та… мені б огірки, такі шоб довгенькі, на салат. І коротенькі, для консервації, —   мовила Ліза, міркуючи, що про вуличні квіти варто спочатку порадитися з сином та подивитися, що виросте у їх дворі навесні.

—  Вже даю. Ось, дивіться оце довгенькі, гладенькі, красунчики! Оце взагалі гіганти, одного огірка вистачить на всю родину, — заторохтіла продавчиня, з вправністю професійного картяра  розкладаючи  пакетики з насінням. — А ось коротунчики, якраз на літрову баночку, прекрасно підходять до консервації. У мене самої такі вдома щороку ростуть. А які вони квашені, о-о-о, чоловіка за вуха не відтягнете. А може вам ще редисочки? У мене є біла, червона, а ось ця, довгенька просто скарб! А може й помідорчики? У мене є великі рожеві, червоненькі сливки…  

Відбитись від балакучої продавчині вдалося лише придбавши цілий стосик пакетиків насіння. Потім, трохи далі, Ліза купила пачку вершкового масла, олію, чай, завернула до «рибних» рядів де вибрала жирненького свіжого пеленгаса та трохи тюльки для кішки.

Ринок навколо звично гомонів.

 — Люся, подивись за товаром, я за цигарками збігаю, — поправляючи вовняну жилетку поверх куртки, гукнула одна з продавчинь з вправністю циркачки вибираючись з-за ящиків з печивом та цукерками. Над наметом тут же показалися прудкі горобці. — І отих дрібних злодюжок з крилами ганяй, бо їм дай волю, ящиками тиритимуть печиво!

—  Василь, привіт. А я дивлюся, ти чи не ти? З бородою, солідний. Чи це, щоб колишні колеги не впізнали? — насмішкувато мружився на щуплого продавця риби широкоформатний парубок у добротній шкіряній куртці.

—  Так, жіночко ви берете ковбасу чи ні? Чи я оце собі відрізала? — голосно питала габаритна продавчиня емоційно розмахуючи тесаком, над шматком вареної ковбаси на вагах.

—  Та щось дорого…