Розділ 13

Міранда

Дискотека на поверсі пройшла майже спокійно (опергрупа заходила лише один раз, але хлопці її причарували харизмою та кількома пляшками пива). На вечірку прийшли ледь не пів гуртожитку, адже музику було чути гарно, а варто було на їх поверсі відкритися дверям ліфта, і з нього одразу хтось вискакував з веселим «О, який тут двіж! Ми до вас!». Не помітити вечірку було важко. Хлопці з 908 кімнати витягли в хол додатковий стіл (один там стояв для чергування) встановили магнітофон, колонки, частково повикручували лампочки, влаштувавши романтичну напівтемряву в якій «непомітно» розливалось пиво та інше спиртне (попри те, що зранку вони божилися голові студради та коменданту, що на дискотеці «буде хіба що трохи пива»). Міранді теж пропонували випити, перераховуючи багатий асортимент — довелося відбиватися жартами та взагалі приміряти роль «сліпоглухої старости з тотальним склерозом». Попри те, що спиртне Міранду не цікавило (вона просто не бачила сенсу пити те, що їй не подобається), дівчину майже причаровувало уміння деяких людей на рівному місті влаштувати гулянку, яка вмить перетворювалася на епіцентр веселощів. Міранда так не уміла (дехто натякав, що це тому, що вона не п’є), але з цікавістю спостерігала, бо часом ті компанії «на бровах» таке чудили, що хоч гуморески з них пиши. А от від танців Міранда не збиралася відмовлятися.

 З дискотеки (яка теоретично мала закінчитися о 23.00) вони з Далілою пішли близько опівночі. Засинаючи під трохи притишену музику (чутно лише на три поверхи, а не на пів гуртожитку), яку періодично перекривав чийсь гучний регіт, сміх, веселі верески та різноманітні п’яні крики, Міранда відчайдушно сподівалася, що зранку не перелякається полишеного розгардіяшу. Хлопці, звичайно, обіцяли все після себе прибрати, але з огляду на розмах вечірки та стан організаторів «коні п’яні, хлопці запряжені», вірилося у це погано. Втім, на подив Міранди, зранку, коли вона йшла на заняття, коридор мав майже пристойний вигляд. Хіба що батарея пляшок в кухні вражала уяву.

Закінчувався вересень, Міранду все більше гнітили натягнуті стосунки з Яриною.  Сусідка ображалася, що Міранда відсторонилася, а кожного разу коли заходила Даліла, Ярина дивилася з таким осудом, що подруги воліли відправлятися вчитися і гуляти деінде. Тому, коли Олеся з сусідньої групи обмовилася, що її нова сусідка досі не з’явилася, Міранда вхопилася за можливість змінити кімнату. Однокурсниця не заперечувала. Додатковим аргументом було ще те, що попередня сусідка Олесі при виїзді забрала холодильник. А у Міранди був свій. Також Міранда чула, що зазвичай ті, хто записався, але не оселився в гуртожитку за перший місяць навчання, вже й не з’являються. Тож окрилена надією Міранда активно взялася за переселення. Перенесла речі, попросила хлопців з поверху допомогти перенести ліжко, холодильник, відкрутити від шафи і допомогти перенести дві тумбочки. На жаль, коли Міранда вже поверталася буквально за останніми дрібницями, в кімнаті Олесі раптом з’явилася дівчина, яка мала бути її сусідкою.

В чорному одязі, невисока, з коротко стриженим вогняно-рудим волоссям та насичено-темним макіяжем дівчина задумливо оглядала кімнату та хаотично зіставлені в ній речі Міранди. Олеся могла лише безпомічно розвести руками.

— Страшненько, але начхати. Я все одно не планую тут часто з’являтися, —  видала дівчина й розгублена Міранда тут вхопилася за цю фразу. Запропонувала помінятися кімнатами, якщо людині немає різниці де жити. Відвела на дев’ятий поверх, показала свою кімнату, старанно описала переваги. Втім, дівчина зневажливо окинула поглядом житло, Ярину з віником і невдоволено простягнула «Трьо-ошка. Не хочу». Й відмовилася мінятися. Категорично.

Робити нічого, довелося Міранді закатати губу та тягти всі речі назад. І під час цього розчарованого повернення, до кімнати Міранди приїхала їх нова сусідка. Невисока, худенька, трохи сутула, дуже коротко пострижена, з гострими рисами обличчя, без макіяжу, в джинсах, темній курточці зі спортивною сумкою, вона була схожа на хлопця підлітка.

— А прикольненько тут у вас, — поставивши сумку промовила майбутня нова сусідка, окинувши поглядом розгардіяш в кімнаті. — Привіт. Я — Іра.

Розгардіяш був солідний: купа сміття з-під холодильника, який тільки но поставили на місце, відкручені тумбочки, згорнутий килим, купа речей на ліжку Міранди, стос хаотично складеного на столі посуду, пластикова миска з пачкою прального порошку, милом та рушниками. Власне, в кімнаті був тотальний хаос.

В цю мить холодильник вирішив додати вражень й з грізним гуркотом «запустився», від чого смикнулися й затрусилися поставлені на нього штучні квіти у плетеному кошику.

— А там хто у вас живе? — з цікавістю кліпнула на нього Іра.

— Барабашка, — зітхнула Міранда на це, типове питання всіх гостей. З сумом оглянула кімнату, яка потребувала генерального прибирання, і усвідомила, що сил на це вже не має. Не так просто за пів дня перетягти всі речі та меблі туди-сюди між двома поверхами. Ще й під ображеним поглядом Ярини. Навіть попри те, що допомагали всі, хто трапився під руку. Правда дехто з хлопців відверто веселився, почувши, що холодильник, який пару годин тому несли з дев’ятого на сьомий поверх, тепер треба притягти назад. Втім, попри жарти, допомагали Міранді ледь чи не всі хлопці її поверху і ще кілька абсолютно випадкових, яким не пощастило пробігати повз.

— Відчуваю, мені тут сподобається, — хмикнула Іра, кинувши свою сумку поряд з вільним ліжком. А варто було Ярині вийти, вона тут же зацікавлено спитала. — А чим таке страшне це віруюче янголятко (кивок в бік ліжка Ярини та іконки над ним), що ти від неї так тікала?».