10.1

Ліза

  — Тату, а що читають ідеалісти? — пролунав дитячий голос в автобусі.

Ліза мимоволі кинула погляд туди де неподалік сиділа дитина з такими чудними питаннями. Білявий хлопчик років десяти крутив головою поряд з темноволосим чоловіком у синій сорочці та темних штанах. Поряд з ними стояла невелика сумка.

— Святе Письмо, — хмикнув батько, діставши з сумки пластикову пляшку з водою.

— А матеріалісти? — тут же запитав хлопчик. А Ліза здивувалася, що дитина знає такі терміни.

— Молекулярну генетику. Пити будеш? — простягнув чоловік сину пляшку.

— Буду. А щось середнє є?

— Є. «Міфи Давньої Греції» — там у них усе так цікаво переплелося, — широко посміхнувся батько.

 — То нам вчителька задала на літо якийсь середнячок? —  відверто розчаровано скривився хлопчик.

— Ти завжди можеш взяти щось ще, — чоловік турботливо потріпав по чуприні сина.

— Угу, і дочитати Велику енциклопедію, — не проявив ентузіазму хлопчик. — А у нас ще полишилися бублики?

Ліза потай зітхнула. Її Олександр ніколи так душевно не спілкувався з синами.

Ліза їхала від матері додому. Вони з сестрою їздили до неї через тиждень. Прибрати, наготувати їсти, попрати. Матір вже була стара й самій їй то робити було важко. А ще вона чим далі, тим більше нагадувала вередливу дитину. Те вона не їсть, те надягає, те носить не знімаючи, те не бачить, те не помічає. Зате її хвостатий Бобік, їсть ледь чи не за столом! І сваритися ж на неї марно, в такому віці людину вже не зміниш. А ще ці розмови її про гроші на смерть, поховальні обряди… Ліза ніколи не любила розмови про смерть, а мати раз за разом підіймає ці теми. То хвалить якогось батюшку, то розказує про «молитовниць», що «так гарно співали» на похороні її подруги. Ще й так захоплено, яскраво про це оповідає, що Лізі аж мороз по шкірі! От як можна було сказати, що спів «відспівальниць» над тілом «заворожував»? Або «це було так гармонійно, та пісня, лампадка, запах ладану та тріскіт свічок». Та Ліза ще на словосполученні «спів відспівальниць» ціпеніла. Ні, вона, звичайно, доросла людина, розуміє, що ніхто не вічний, але навіщо аж так радісно чекати смерть, коли і здоров’я ще є, і допомога дітей?

Але ж ні, мати нівроку так захопилася цією темою і тепер щоразу уточнює свої побажання. То розказує, щоб у труну до неї поклали воскові квіти, то, що якщо помре влітку, щоб поклали поряд з труною кропиву, бо це прибирає запах. От де вона ті думки бере? Хоча, відомо де, ходить на похорони колишніх подруг. Часом Лізі здавалося, що матір придивляється до тих похорон, як дівчата до весільної сукні. Бо вчора вже детально переповідала про похорони молодої жінки, що нещодавно були в їх селі. Там мамі сильно сподобалися букети з біло-рожевих воскових квітів  в труні навколо померлої. А ще восковий поховальний вінок, що складався з рожевих, червоних, помаранчевих, синіх, блакитних, пурпурових, фіолетових та коричневих квітів та стрічок. Та вона Лізі пів дня про той вінок розказувала! І Ліза тепер мимоволі знає, що вінок для поховання, який хоче матір, має бути виготовлений вручну з парафінових «крапельок» та паперово-воскових квітів. Ще й отримала настанову від матері, в якій хустці її ховати і обов’язково покласти такий вінок на руки! Бо це, виявляється, не просто атрибут, а традиція з купою символізму. Каже, колір квітів то повідомлення про те, як померла жінка чи дівчина: білий – не займана, не заміжня (такий роблять ще померлим немовлятам та дітям); світлі тони рожевого, блакитного, червоного – заміжня, померла від хвороби чи при пологах; темні тони синього, фіолетовий, темно-червоний, чорний, темно-зелений, помаранчевий – померла насильницькою смертю, закатована чи вбита мучениця; біло-червоний – зґвалтована та вбита; біло-блакитній – потопельниця. Ще той поховальний вінок обов’язково повинен мати 13 стрічок. Середня з яких чорна і до неї мають прикріпити намистини, металеві гроші, сережки, обручку.  От нащо все це Лізі? А довелося ж слухати цілий день ці пояснення та побажання, бо доки Ліза готувала та прибирала мати їй натхненно розказувала, що поховальні воскові вінки символізують коло, як символ нескінченності, вічного життя та безсмертя, відродження й повернення душі додому. Що ті вінки дають померлій захист від злих сил, а кожна квітка та  її колір має сакральне значення, є оберегами для покійниці та повідомленням тим, хто зайшов на похорон. Чим багатший, ярусніший вінок, тим більше поваги до покійної. І пояснюючи це матір тут же уточнювала, що вона не хоче велику ярусність, а хоче акуратний, але красивий вінок. Краще б вона побажання щодо свого меню висловлювала!

Слухаючи все це Ліза вже й не знала сміятися чи плакати. Втім, чим би мати не тішилася, аби тільки помирати не поспішала. Ліза була далека від усіх цих сільських традицій, бо все життя жила в місті, де не заведено обговорювати символізм поховальних вінків, а тим паче їх  самостійно виготовляти. Всі потрібне просто купувалося в магазині, керуючись підказкою працівника ритуальної служби. Та, на щастя, і похорон в житті Лізи було не багато.

 — Катерино! А я оце дивлюся, ти чи не ти? Наче ти, то вирішила підійти, розпитати, як справи, — пролунало неподалік і на сидіння поряд з худою сумною жіночкою в темній сукні, впевнено всілася пишнотіла пані з двома накритими марлею відрами.

— Добридень, Тамаро Сергіївно, — тихо привіталася сумна жінка, піднявши на погляд на гучну пані.

— А чого ти як з хреста знята? Знову зі своїм посварилася? Так і продовжує давати лікарям хабарі, щоб писали «здоровий» та пускали в шахту? — торохтіла жінка, зручніше всідаючись та діловито поправляючи хустку на голові.