Розділ 9

Міранда

Травень шелестів, дзвенів та виблискував всіма відтінками молодої зелені, тож не дивно, що погляди студентів раз за разом мимоволі зверталися до пейзажів за межами аудиторії. Особливо коли голосний спів птахів наполегливо лунав крізь прочинені вікна. Найкраще те спокусливо-безтурботне цвірінькання було чути, під час контрольних, коли в самій аудиторії звучав переважно шелест папірців та обережний шепіт.

Міранда намагалася зосередитися на написанні відповідей на питання, вдаючи, що не помічає, як сусідка по парті раз за разом зазирає через її плече.  

Якось так склалося, що найчастіше сусідкою по парті у Міранди опинялася Наташа — великогабаритна неговірка одногрупниця з сумнівними здібностями до навчання та скупим на міміку обличчям. Ярина за останні пару місяців впевнено «прилипла» до старости, Даліла на всіх семінарах опинялася поряд з іншою Олею (ще одна відмінниця їх групи, яка жила в Далілиному блоці), тож Міранда зазвичай полишилася сама, бо не любила «гальорку», а більше ніхто з їх групи не поспішав займати перші парти. А Міранду перші парти влаштовували, бо так було простіше спілкуватися з викладачами, а для написання контрольних вона зі школи звикла  розраховувати лише на себе. Її звичайно трохи дивував статус «прилипали» у виконанні Даліли, ще й з незграбними поясненнями на зразок: «Ой, я з Олею сяду, бо вона образиться». Адже Міранда бачила, що Оля точно не потребує «довіска», який на всіх контрольних регулярно щось питає, а часом просто списує. Проте Даліла чомусь воліла подавати це як милість на користь Олі, а Міранда не бачила сенсу з цим сперечатися. Якщо Олю це влаштовує, то чому б і ні.    

 В школі, у класі Міранди теж були такі «прилипали». Одна навіть на срібну медаль витяглася, два роки підряд списуючи у майбутньої золотомедалістки. Міранду завжди дивувала така «дружба». І якщо до поведінки Ярини питань вже не було (сусідка по кімнаті все більше вражала своїми здібностями пристосуванця. Навіть від імені відмовилася — почала називатися Яніна, бо це «звичніше для Донецька»), то у виконанні Даліли роль «прилипали» мала кумедний вигляд. Особливо аргументація. Але Міранда вдавала, що вірила словам подруги, хоч і не розуміла, як Даліла може з одного боку регулярно висміювати Олю за «зацикленість на навчанні», а з іншого постійно «падати їй на хвіст». Особисто Міранді легше було розраховувати на себе, чи навіть ще когось «тягнути на буксирі», аніж бути чиїмось «довіском». Хоч варто визнати, на буксир їй «впав» монументальний такий «хвостик».

Наташа в першу чергу була елементарно найбільшою в їх групі (в обхваті, як дві  Міранди, та й висотою природа не обділила), а ще мовчазною і, як показав рік спільного навчання, м’яко кажучи, не геній. Даліла розказала, що Наташа донька когось з наближених до декана, тому її «тягнуть, як можуть». Хто її тягне Міранда не знала, бо регулярно спостерігала тільки те, як Наташа у неї списує, навіть якщо має інший варіант питань. Ще й робить це з таким виразом, наче це вона диктує Міранді відповіді. Це було кумедно. Раніше Міранда не зустрічала такого типу «прилипал». Зазвичай ті, хто постійно списує, кручені, як дзиґи й балакучі, уміють з чарівною посмішкою виносити мозок, просити, торгуватися чи банально клянчити, демонструючи всі грані харизми. Наташа ж була зовсім інша. Вона нагадувала неповороткий іржавий танк, який невідомо звідки виповз і гребе вперед лише тому, що людям ліньки його чіпати. Даліла регулярно потішалася над Наташею позаочі, а от Міранді її було трохи шкода. Некрасива, з сумнівними здібностями до навчання, загадковою манерою спілкування «через губу», Наташа створювала навколо себе «мертву зону». Але Міранді знайоме було це відчуття вигнанця. Нехай з інших причин, але вона знала як це, коли тебе ігнорують, а за спиною насміхаються. Тому Міранда і не заперечувала, коли Наташа одного разу сіла поряд з нею на семінарі. А потім на іншому, і на наступному, а потім робила так постійно. Даліла обурювалася манерам Наташі: «О, вже прийшло й сіло, фіг посунеш!», уїдливо жартувала з її постійного списування та хронічного мовчання на семінарах, але Міранда не бачила сенсу проганяти цю дівчину. Який сенс? Та й за великого рахунку Наташа їй не заважала, а те, що мала певні дивності. Так хто їх не мав?

Сама Міранда списувати майже не уміла. Хіба що викладач взагалі вийде з аудиторій зі словами «ви ж тільки не списуйте». Тоді вже просто гріх ігнорувати таку можливість. А от Даліла за необхідності могла і списати просто під носом у викладача, і з чужим домашнім завданням до дошки вийти, і на автомат викладача «розвести». Даліла взагалі поєднувала часом здавалося б непоєднувані риси та якості. Демонстративну саркастичну прямолінійність і тактовність на межі з лицемірством, самовпевненість та обізнаність на межі з цинізмом й водночас наївність домашньої дівчинки, шалену емоційність і критичну логічність, прагнення допомогти та уміння далеко й впевнено «послати» ні за що. І Міранда майже ніколи не вгадувала, яку саме свою грань демонструватиме Даліла.   

По закінченню пари Міранда закинувши зошити в сумку попрямувала на вихід. Далі за планом у неї був комп’ютерний клас, де вона мала завершити курсову роботу (написані від руки на ЕПФ не приймали), а потім ще треба було прийти на збори профспілки (здати внески та відомості, які вона вже тиждень з собою носила). Ярина зі старостою йшли до бібліотеки, Даліла з Олею на безоплатні курси французької мови. Даліла вважала, що гріх марнувати можливість вивчити ще одну мову. Міранда погоджувалася, проте особисто їй вистачало розваг і з німецькою. Адже на її хисті до мов природа явно зекономила.

Засідання організували у вільній аудиторії. Проводив їх світловолосий симпатичний хлопець — Андрій Бабешко, профорг факультету. Він був студентом четвертого курсу. Зібралося лише семеро людей (Міранда думала буде значно більше). Андрій повідомив, що розглядатимуть питання внесків та заяви про відпочинок в університетському пансіонаті на морі. Міранда й не знала, що такий є. А почувши, поспіхом, доки Андрій вичитував якогось хлопця, за неякісну організацію роботи, розпитала Іру (профорга третього курсу), що то за пансіонат і що треба, аби до нього потрапити. Та розказала, що університет має на узбережжі Азовського моря пансіонат «Наука», де члени профспілки, студенти та викладачі, мають право відпочивати за 10% від вартості путівки.