Пролог

Якщо чесно, я довго думав, із чого почати. Із гучного пророцтва? Із давніх богів, що сперечалися про створення світу? Чи з героя, який має всіх урятувати, хоч і зовсім того не хоче?
А потім зрозумів: почати треба з тебе.

Бо поки ти відкриваєш цю книжку, десь в іншому місці — яке я називаю світом, а ти можеш назвати як хочеш — хтось прокидається. Не тому що продзвенів будильник, а тому що ти почав читати. Уяви собі такий зв’язок: твій погляд ковзає рядками — і там уже починає ворушитися магія, відкривають очі ті, хто давно чекав.

Цей світ не був створений ідеальним. Боги сперечалися, маги плуталися, ковалi викували стільки дивних речей, що деякі краще не брати голими руками. Академії з’явилися пізніше, коли стало ясно, що хоч якийсь порядок був би корисним. Хоча безладу тут усе одно вистачає. Просто так легше жити.

І десь зараз коридорами Академії Магії біжить учень, який знову проспав тренування з керування стихіями. На іншому боці світу воїн намагається згадати, кому він учора пообіцяв свій меч: другу, ворогу чи трактирнику за кухоль елю. А в кузні гном лається, бо його нова зброя вирішила, що тепер вона жива.
Так, тут таке трапляється.

І поки ти читаєш ці рядки, світ оживає ще сильніше. Бо всі історії — це двері. І якщо ти вже штовхнув цю — то далі вона відкриється сама. Тільки не дивуйся, якщо хтось із місцевих буде стверджувати, що давно тебе чекав. Вони це люблять. Хоч інколи — це правда.

Тож вмощуйся зручніше. Світ лише починає дихати.