Розділ 1. Світ, в якому я граю.

Я не вмію грати в комп'ютерні ігри. Подобається мені віртуальна реальність, вабить, але… Світ, такий казковий, фантастичний, незвичайний — живи в ньому й радій, що втік від набридлого побуту, затягнутого каламутними хмарами неба, від похмурих облич перехожих, від нудної роботи, сірості та буднів, — так ні. Пускають тебе в цей світ, але почуваєшся в ньому новонародженою дитиною: сила, витривалість, спритність та інші необхідні для виживання характеристики — на мінімумі. Здібності до магії та всілякі екстрасенсорні «смаколики», на кшталт уміння літати, читати думки й передбачати дії, телепортуватися в потрібні місця та інші корисні речі, взагалі відсутні; зброя слабенька, аби лише рахувалося, що чимось забезпечили. Стоїш, немов малюк із совком у руках, і чекаєш, поки тебе не вб'ють.

А щоб бодай чимось пристойним розжитися, слід свого персонажа прокачувати, бали збирати, перебиратися потихеньку на нові рівні або свої власні гроші платити за необхідні тобі «плюси». Не знаю, де можна стільки часу брати чи грошей, але деякі гравці роками буквально «живуть» у своїй грі й досягають неймовірних рівнів. Мені високо жодного разу не вдавалося забратися. Звісно, деякі багатокористувацькі рольові онлайн-ігри існують десятиліттями і володіють такою інфраструктурою, що очі розбігаються. Зрозуміло, чимало гравців, відданих своєму світові, залізли вже так високо, що новачкам, як я, і не снилося.

Але ж мені так грати нецікаво! Реально я їх наздогнати ніколи не зможу. Суперничати з тими, хто вищий за рівнем і краще екіпірований — сенсу немає. А тупо виконувати квести «сходи туди», «принеси те» заради дуже повільного просування вперед — просто безглузде проведення часу, як на мене.

Я б уже давно покинув це заняття, якби не дух авантюризму, з яким, мабуть, і народився на світ. За професією я програміст, а за хобі — хакер. Не професіонал, звісно, а доморощений, так би мовити. Природно, що і в іграх намагався здобути привілеї не чесним шляхом новачка, а обхідним, через що мене не раз і не в одній грі вже забанили. Останнього разу — за «злам» «арсеналу», і вже майже вийшло: набрав чарівних мечів, луків, арбалетів, бомбочок з несподіваною начинкою під зав’язку.

Можливо, якби мав більше часу, встиг би розчинитися в нескінченності ігрового світу, та ба — вирахували, наздогнали, з гри виперли. Перепрошую, забанили.

Але тепер у мене нова фішка. Нікому не розкрию секрету, як це робиться, але я навчився додавати нуль. Нуль — це що? Ніщо. Але якщо вписати його вчасно, я зможу замість однієї заробленої монети отримати 10, замість 100 очок отримати тисячу, замість другого рівня перескочити одразу на двадцятий. А отже — зможу просуватися грою зі швидкістю, яка нікому й не снилася, досягти недосяжних для звичайного новачка вершин і подивитися, що ж там. Ось вона — омріяна мета! Забанять? Можливо. А можливо, й ні — такого ще не робив ніхто і ніколи. Є вірогідність, що не помітять. Або ж я пересуватимуся ігровим світом так швидко, що спробуй мене наздогнати!

Що б там не було, спробую, бо я палаю від нетерпіння!

Відпустку взяв на два тижні. Провізією холодильник забив, за квартиру заплатив, щоб не виходити нікуди. Знайомих попередив, що у від’їзді за кордоном, аби не відволікали. На дзвінки за кордон ніхто витрачатися не буде, от і нехай не дзвонять. Коротше, я повністю випадаю з цього світу і шкодую тільки про те, що комп’ютер у мене недорогий, та й тактильний костюм геймера з гарнітурою рівня «економ-клас», а хотілося б «бізнес-клас», на жаль. Але нічого, і цього для повного занурення у віртуальність достатньо.

До того ж маю «особливу штучку»! Дістав на чорному ринку засіб, який уповільнює життєдіяльність організму, не впливаючи при цьому на розумові процеси, що дозволить перебувати в грі чотири дні без виходу! Хотілося б, звісно, більшого. Та й те добре.

Думаю, що це буде щось НЕЙМОВІРНЕ!!!