Посиди, подумай...

***

Посиди, подумай…

Про життя і не про життя теж. Наберися мужності вибрати правильне рішення. Або не правильне. Спитай життєві ваги що для тебе важливіше: розум (що подумають люди? Варто бути стабільною. Вірною. Навіть якщо немає найголовніших відчуттів). Чи відчуття (байдуже як на мене будуть дивитися люди. Варто бути щирою. Щасливою. Навіть якщо наразі мозок виключений).

Дозволь собі бути чесною з собою. Розслабся. Насправді це дійсно важливо.

Посиди, подумай…

Чи варто «вбивати» ще одну людину, яка полюбила тебе? Але я теж полюбила цю людину.

Чи варто «вбивати» людину, яка гадає, що ти вірна своєму вибору? Але я не відчуваю того, що маю.

Якби можна було зателефонувати до Бога і запитати який варіант краще вибрати, можливо тоді би було легше щось вирішувати.

Якого би спутника я не вибрала, з космосу моїх фантазій, єдине не зміниться ніколи — мені потрібне усамітнення з собою в лісі, на морі, на острові, в кімнаті, будь-де, де я можу просто відчувати повітря, не думаючи ні про що, за написанням книги.

Насправді тут два варіанти: або я ніколи нікого по-справжньому ще не кохала, або я кохала всіх і одразу.

Тобі потрібно поїсти. Знаєш… За їжею інші думки приходять у твою свідомість.

***

Сьогодні в мене було відчуття, ніби хтось за мною наблюдає.

Насправді, це не дивно, враховуючи, що календар наголошує про 22 число, але з іншого боку, яка принципі різниця який сьогодні день?

Думаю, велика.

Так дивно і приємно, наче невидима підтримка, або навпаки, незадоволений погляд міцно вцепився в мене.

Я не думаю, що мені здалось.

Здається, я знаю чому цей погляд прийшов мене навідати. І… здається я знаю, з якої він родини… 

Я стою як на двох країнах одночасно, так і на двох серцях. Здається, Погляд хоче знати який варіант я виберу. Я б сама хотіла дізнатись. А також дізнатись, чи варто взагалі сходити з колії? Зійти, щоб знову щось відчути. Але ж я можу повернути і старі відчуття… Якщо дуже захочу. Чи це так не працює..?

***

Я хочу піти на качелю з мотузки і фанери, але взяти тебе за руку в автобусі я хочу значно більше.

Мені треба зрозуміти, або просто писати.

На разі я вибираю піти допомогти дівчатам з роботою. Повернуся пізніше. (Хоть комусь говорю, що вернусь).

Пройшов день.

Але я повернулась не вчасно. Значить вірити такій як я не можна. Не тому, що я брешу, а тому, що я в будь-який момент можу виключитися зі світу.

Сьогодні пʼятниця і я маю радість, але я не зможу бути щасливою якщо ти справді поїдеш в Польщу на вихідні. Хоча це дасть мені шанс намалювати твій портрет і знову ж таки якось привʼязати до себе ще одну людину. (Бо здається я тільки так і привʼязую до себе людей, наче це певний ритуал). 

Я люблю говорити буквами, але мовчати твоїми обіймами я хочу більше.

***

Слід від зірваного крила

Рахує хвилини до повного зникнення,

Зосереджуючись на тому,

Що відчуття не збираються нікуди пропадати.

Чорним чорнилом можна вивести крила,

А після — прогулятися по ньому гелем для душа,

Але смерть! — це єдине, що зітре слід.

Слід від зірваного крила.

***

Мене травить моє існування, але я просто біжу за відчуттями. Я змучилася бути байдужою. Він каже, що я не винна, але я винна. Інший каже, що я хороша, але я не хороша. Мені здається, що вити вовком на місяць мені буде легше, ніж повертатися до людей. Знову і знову. Я сміюсь так, що стіни шоковано наблюдають за мною, танцюю бедрами по кімнаті під композицію зі стрибками, але в один момент зупиняюсь і… падаю в сльозах. Я хочу самотужки вибратися із ями, в яку я самотужки себе і викинула. Але ж хіба я винувата в тому, що не можу відчувати? Мені боляче від того, що я знаю, що буде відчувати він, тому я тримаю все в собі, але скільки я ще зможу тримати все під контролем? Під моїми ногами вже починає тріскати поверхня. 

***

Я хочу втекти туди, де я більше ніколи нікому не зроблю боляче. Там, де скали будуть дивитися на мене з неба, а не «звисока». Там, де дерева будуть перешіптуватися під яким із них я сьогодні напишу новий розділ. Там, де метрові впадини закликатимуть їх перепригнути, відростивши собі крила. Там, де сонце буде накривати зелене покривало і я буду насолоджуватись ним. Там, де моя душа розквітне ще раз, але для самої себе, для природи, і назавжди. Щоб більше нікому не було боляче через мене. Ніколи.

***

Нервова людина, що пише кров на кінчику самотнього дивану у довгій світло-зеленій нічнушці з помилками в тексті та житті.

Найпрекрасніша помилка, що розмаже мене по стіні, як я уві сні людей, що мені не подобаються.

Щастя, від якого задихаєшся від нещастя.