Пастушка і Вовк

У містечку Дерев'яні Будні жив своєрідний Вовк. Вечорами під його глибокі думки звучала мелодія сопілки, а ночами думки захоплювали його у капкан, не даючи змоги вивільнитися, допоки не наступить новий ранок. А ранок ховав у собі полювання за пастушками. Норма вовка на один день — дві, три пастушки. Але сьогодні він почував себе гірше, ніж зазвичай. Організм зіграв з ним у злий жарт і Вовк втрачав свідомість прямо перед третьою своєю жертвою.

Пастушка, яка сиділа і рахувала листочки на деревах, щоб вичислити свою долю, помітила статуру, яку, зазвичай, просять таких як вона, обходити двадцять другою дорогою. Але вона байдуже глянула на чорну шерсть, розвернувши голову назад на листочки, аж допоки не почула звук падіння. Ось тоді вона вже піднялася з місця і побігла до Вовка. Якесь дивне бажання текло у її венах — допомогти тим, хто потребує допомоги, не дивлячись на те, хороша це тварина, чи погана. Пастушка вірила, що всі тварини в душі хороші, просто певні ситуації змушують їх ставати на темний шлях.

Пастушка оглянула Вовка — це не була хвороба, це не була застуда, це не була закрита чи відкрита рана, це скоріше був... Розпач. Вона відчула, наскільки йому без бажано жити, наскільки гра на сопілці проїлася йому, наскільки всі з'їдені пастушки не смачні смаковим рецепторам і наскільки ж душа потребує обіймів.

Й тоді щось невидиме в небі підказало Пастушці притулитися до Вовка, обійнявши його. Від такої близькості, організм хижака активувався і той прийшов до тями. Піднявся з місця, виблискуючи білими зубами напроти абсолютно спокійного обличчя Пастушки.
— Ти... Що, мене не боїшся? — стривоженість накинулась на злісного Вовка.
— Ні. — байдуже відповіла тварина вкрита білою шерстю.

Вовк чорніший ночі вирішив перевірити правдивість сказаних слів Пастушки і через секунду опинився впритул до її носика. Він був впевнений, що від такої різкості страх всеодно прокинеться всередині неї, але та в свою чергу тільки відповіла ніжністю.

Світ Вовка перевернувся. Він розумів, що дане дійство не підлягає раціональному мисленню, але серце вже починало випригувати з грудей, коли її погляд впитував його. Чорна шерсть стала дибки, адже в голові проснулась дивне усвідомлення — я.. Її.. Знаю...

Наче пам'ять із минулих життів хотіла пробратись у свідомість, але щось не давало цьому реалізуватись, тільки її очі твердо стояли на тому, що ці тварини раніше відчували одне одного. Колись так само впитували одне одного... Тонули одне в одному...

Відчуття Пастушки теж примножились, що душа напроти їй рідніша неї самої. І наче давно заснуті іскри проснулись і розкружлялись у танго над її підсвідомістю. Пастушка згадала Вовка... Але тільки серцем... Пам'ять не дозволяла розкрити всі карти...

Лапи Вовка притягнули Пастушку до себе, а та лизнула його в шию. Сьогодні вони бавились цілий день, як колись, будучи людьми...

Їхнє щастя не могло триматись тільки в них самих, адже звірі, що жили поруч, досить швидко помітили певну близькість між ними. Неймовірно часто повторювали закоханим, що це неправильно, так не можна, він небезпечний. Вовк показував себе із поганої сторони, хотів здаватися страшним, навіть безстрашним, але попри це змушував своєю теплотою Пастушку посміхатися. Ніхто не бачив його таким, яким побачила вона. І нікому не вдалось переконати Пастушку, що Вовк не створений для неї. Подекуди Пастушка сама сумнівалась, що зробила правильний вибір, але коли ставила на терезах плюси та мінуси, плюси завжди переважали, а серце нестерпно кололо, тягнучи за собою шию, що не давало вдихнути на повні груди, коли та задумувалась про мінуси.

Вовк завжди відрізнявся від інших. Щось у ньому було таке, що кардинально відстороняло і від стаї, і від альфи, і від омеги.

Тільки но, впродовж стільки років, Пастушка нарешті відкрилася повністю Вовкові... Вовк зробив те, що гадав не дозволить собі зробити ніколи. Він зняв маску. І за маскою хижого, страшного, безстрашного Вовка ховався Пастушок. Пастушок, який теж хотів бути любимим, Пастушок, над яким знущалися, Пастушок, який вирішив більше нікому не дозволяти так із собою поводитись, Пастушок, який закохався і це кохання змінило його життя. Змінило його вибір. Цей вибір зробив його щасливим.

Але голова Дерев'яних Буднів помітив ці переміни і йому не сподобалось дане ставлення, дані хованки своєї особистості і тоді він вирішив прийняти певні міри. Пастушка’, що ховався за обличчям Вовка відправили до тюрми Табун Циклічної Крові на один день. Там його оглянуть п'ять лікарів, щоб дійти до висновку — чи придатний він до покарання, чи ні.

Пастушка не знаходила собі місця і тільки слова Пастушка’ час від часу, що з ним усе впорядку, не давало серцю вилетіли із грудей від переживань.

У вердикті було сказано, що Пастушок придатний до покарання, але отримати він його зможе лише через два роки. А допоки він має можливість продовжувати жити своє життя.

Пастушок повернувся до коханої проживати з нею свої дозволені роки, змушувати її і своє життя ставати яскравішим, будувати і реалізовувати плани, любитися і плакати одне в одного на плечі.

Але їм не подобався той факт, що через два роки казка скінчиться і вони вирішили боротись. У Пастушка’ були певні дефекти зі здоров'ям, про які він не афішував впродовж свого життя, щоб інші не призирали його. Але зараз знову ж таки на терезах стоїть вибір: бути таким як усі, але втратити кохання чи вберегти свій новий сенс життя, дозволивши всім побачити його проблеми зі здоров'ям.

Пастушок вибрав правильний шлях, але за їхню мрію прийшлось дуже довго боротись. Лікарі і Голова не хотіли давати їм направлення на лікування, зрозуміло кожному чому — це не вигідно.

Пастушка і Пастушок підняли все сімейство, щоб ті допомогли. Качелі не зупинялись ні на секунди, навіть коли їм здавалось, що можна розслабитись і потонути одне в одному, дивне відчуття ковзало всередині — боріться без перестанку.

Дні та ночі, прекрасні та недосипанні, радісні та слізні вони здіймали галас заради того, щоб Пастушка’ задокументувати непридатним.

Сім'я говорила, що у випадку поразки боятись не треба, адже покарання не принесе великої шкоди, але Пастушка не вірила. Вона відчувала, що якщо дозволить цим нав'язливим ідеям сім'ї проникнути у її свідомість, то шанс буде втрачений. Вона не слухала нікого, хто говорив, що треба бути чоловіком. Вона не слухала нікого, хто казав, що все буде добре, якщо він пройде покарання. Відштовхувалась від порад тільки тих, хто хотів, як і вона, вберегти його від цього мутного діла.

Вони боролись. Знову і знову. Падали і знову вставали. Боротьба триває і надалі...

Але раптом, Пастушка зрозуміла, що час... Час поділитися найсокровеннішим. Вона подумала про маску, адже надягнула її ще давно, щоб вберегтися від життя, а тепер їй захотілося відкритися перед коханим. Пів життя їй здавалось, що вийде обманути всіх, ховати всередині пітьму, щоб вижити. Але обманути себе не вдасться...

Коли вона хотіла намацати її, не відчула нічого штучного. Її риси обличчя були справжніми.