Буття людини

«Семінар: Буття людини

Буття людини — це те, що пов'язує її із цим Всесвітом. Всесвіт, в свою чергу, нажаль не ознайомив людину із її майбутнім, а саме: пеклом, що розливається по душі, із горем, який заморожує порожнечею серце і сонцем, яке вміє не гріти, а змушувати думати про буття загалом не в найкращих фарбах.

Люди різні і думки у всіх різні, але всі проживали одне й те саме: щастя та душевне провалля. Щастя не потрібно описувати — сад душевних квітів і так всім цілком відомий від самого дитинства, від першого подиху.
А порожнеча... Вона приходить після болю... Біль приходить після розбитої надії... А надія народжується, коли за нею стоїть... Кохання.

Прокляті голки оманливих фантазій, які розвивають у нашому мозгу хороші моменти. Відчайдушність та потворність думок — те, що чекає після, як скажуть сьогоденні люди: «знімання окулярів рожевих відтінків».

Ковтки порожнечі бувають смачними, коли ти усвідомив свій сенс буття. Протилежне скажуть люди, які ще плавають у вимірі власних фантазій. Тих, що зігрівають. Тих, що піднімають на сьоме небо щастя. Але ці люди ще не ознайомлені із падінням з цього неймовірно прекрасного «неба».

Особисто я надаю перевагу людям, які вже відчули смак падіння. Їм є що сказати. Їм є чим поділитись одним своїм поглядом. І це справді неймовірно. Ось що справді неймовірно.

Буденність топить, але коли ти вмієш знаходити насолоду у захлинанні власних висновків — робить тебе сильним та, я б сказала, мудрим.

Нотки розуміння перфекціонізму оманливості дарує відчуття рівноваги. Бо ти знаєш, як справлятися із неможливим. А розуміння зі сторони інших... Люди, які думають, що отримають — пливуть по фальшивій течії. Цього не буде. Знайдеться людина, яка розтрощить на уламки твій «всемогутній» видуманий світ.

І ти нічого з цим не зробиш. Хіба... Брати приклад з мене: людина, що не бачить нічого навколо загалом, крім власного бачення. Таку людину мало цікавить думка інших і, якщо чесно, це краще, аніж самотужки випливати і заново топитися з моря, яке нам стараються штучно вкласти у мізки, люди.

Люди — це всього лише скупчення персон, у яких так само функціонують органи. Так бачать людей ті люди, які зрозуміли свій сенс буття. І я повністю згідна з ними. Я повністю згідна із собою. Як я виразилася спершу: такі, як я свою думку не міняють. Ні при яких обставинах. Бо жити у «своєму» світі і розуміти цілком і повністю навколишній — дозволено, і навіть, правильно. Не бачу причин не погодитися зі своїми висновками.

Після пережитих уроків життя, я твердо дійшла до висновку, що людина повинна жити тільки для себе. І це факт. Цієї думки я притримуюсь не так давно, тому так звані «обпікаючі уроки», нажаль, чи на щастя, отримали честь бути присутніми у моїх спогадах.»

— В мене є декілька питань, щодо семінару. — тримаючи мій зошит в руках, Ібрагім Микитинецький поглянув у мої очі.

— Ви про те, що це не твір, а, свого роду, сповідь? — на моєму обличчі красувалася легка посмішка, що зхилялася вліво, але очі видавали, що посмішка — це рефлекс, який ховає смуток. Але очі не вміють таке приховувати.

— Так, у правилах написання семінару є певні...

— Можна філософ хоча би філософу посповідається? Я писала це не просто «від душі». Я писала це від своєї душі. — перебила я Ібрагіма.

Вчитель поглянув на мене так, наче відсканував усі «до» та «після» отриманих мною висновків у цьому житті.

Загалом.

І зокрема.

~THE END~