Світ моїх фантазій

Провулок вулиці 37

Провулок вулиці 37, на якій знаходиться будинок з шикарною вечіркою. Шикарною для них, але не для мене. Там занадто багато дурнуватих мужчин, які діють мені на нерви.

Втекла?

Ні, нажаль, Кірілла, ти від них не втекла.

— Привіт красуне! — підійшов до мене хлопець, років двадцяти п'яти.

Такий молодий, а такий дурний. Навіщо?

— Чого тобі? — байдуже відповіла, навіть не дивлячись в його сторону.

— Може припинено цю тишину, розважимось?

— Чувак, іди куди йшов.

— Так я ішов до тебе. В тебе такі гарні очі, блистять різними кольорами, — це він про макіяж із веселкових блискіток, — Ти мене призвала ними.

— А, виявляється мені тепер і блискітки не можна любити, бо йолопів закликають.

— Не ображай мене, бо і я тоді не буду ніжним.

А Бодя вже наблюдав за цим видовищем. Яким боком вилізла ця людина? Дуже цікава історія. Він впізнав мене на цій вечірці, впізнав і не підійшов привітатись чи помахати «Привіт». Він вирішив трішки по інакшому згадати про себе. Знайшов знайомого, уже підвипившого і сказав прослідкувати за мною, полякати, подражнити, погратися, ніби нічого такого, але чомусь цьому двадцяти п'ятирічному дурню захотілося більшого, ніж дозволяла міра.

— Мені й не треба, щоб ти був ніжним.

— А, тобто дозволяєш, щоб я жорстко грався з тобою?

— Що ти мелеш? Лиши мене в спокої.

— Ні, не лишу. Ну то що, дозволиш мені зірвати твою квіточку? — паршиві руки почали торкатися моїх плечей.

Страх мене розбирав, але я ще не розуміла достовірно, страх за мене, чи за нього...

Я все таки вирішила підіграти, адже це перше розумне рішення, яке прийшло мені в голову. Під такт легкого звучання пісні із будинку, де проходив той увесь галас, я підходила до хлопця, повільно водячи язичком по власних губах. Оченята кліпали так, ніби я дуже погана дівчинка, яка хоче, щоб її покарали. Це був мій план. Я гарно вмію емоціями на лиці грати дівчинку легкої поведінки, але використовувати мене, як її, не буде ніхто.

Богдан уже, мабуть, хотів швиденько бігти по попкорн, адже тут намічається жаркий фільм, — так думав він. А в мене були інші ідеї на сьогодні.

Я відволікла парубка своєю красотою, а ліва рука тихесенько передала правій ножа, який за секунду на скорості вітру пройшовся по шиї збоченця.

— Ще одного такого «Саншілу» я не витримаю. Пробач, дорогенький, — посміхнулась я мужчині, який лежав захлинаючись в крові, — але якщо б ти щось мені зробив, на твоєму місці була б я. Я просто захищала своє життя. Я — гірше, ніж ти думаєш.

Можливо, він хотів щось сказати, порадити, чи обізвати, але ліміт на розмови у нього вичерпався, коли він останній раз глянув на мене з поганими намірами.

— А тепер дозволь мені погратися, — продовжила я.

Ніж акуратно ввійшов у рот лежачого бовдура, а після поштовху вітру моя нога забила його у самий кінець.

— Ти питав чи я б дозволила тобі зірвати свою квіточку? Нізащо! Але ось Боді можливо б дозволила, шкода він не дочекався.

Хлопця, що стояв неподалік, ударило струмом шоку від побаченого і почутого.

— Звідки вона дізналася, що я до цього причетний? А може просто згадала про мене? А може не забувала? — його так зачепило те, що я вголос вимовила його ім'я.

Він вирішив все таки показатися.

— Кажеш, дозволила б мені?

— Ти..?

Чомусь, коли його побачила, моя друга сторона зникла, а появилась та ранима дівчинка, в якої зараз очі заблистять від цього погляду. Із рук упав ніж, який я витягнула з ковтки жертви. Хотілось кинутись йому на шию і розцілувати, але ні. Я більше не збираюся бути ковриком для ніг. Я впевнено підняла ніж і змінила погляд:

— Звісно, якщо б не лишив мене тоді одну здихати.

— Так ж з тобою все добре було.

— Звідки же ти можеш знати?

— Бо треба було зразу зробити те, що я сказав.

Я розсміялася йому в обличчя.

— Думаєш світ навколо тебе крутиться? Егоїзму переїв? Як же я могла тебе любити?

— Ти не правильно висловилась.

— Перепрошую, пане? — перекривила я тон речення.

— Ти хотіла сказати: «Як я можу тебе любити?»

Я розсміялася у двічі голосніше.

— Ти серйозно?

— Звісно. Я ж бачу, як ти на мене дивишся.