Лава всередині мене

Сонячний засніжений день після навчання. Насправді, уже як третій день весна. Ми з Анто йдемо на зупинку, жартуємо, але я різко завмираю. В мене падає сигарета, бо напроти стоїть Бодя з Джейкобом і ще якимось другом, існування якого мені стало відоме тільки зараз. Що вони взагалі тут роблять? Це ж не його точка навчання.

Хлопець моїх мрій мене помічає, через що я випадково шпотаюсь на льоду і падаю. Анто кидається мене піднімати, не розуміючи, що зі мною відбувається. Підіймаючись із місця, я не відпускаю поглядом Богдана, що не скажеш про нього. Хлопець не прийнявши моє падіння до серйозної уваги, й далі обернувся балакати із русим підлітком.

Ми крокували на автобус, який привезе нас в чарівну хатинку в лісі. Наша група, кураторка і студенти з іншого навчального закладу будуть тиждень жити в пристойно великій дерев'яній хатинці. Вже на зупинці ми зустріли Делалін і вона, як завжди, спішила замучити Анто до судорогів. Я залишила їх позаду, вдивляючись у небо. Воно обіцяє, що цей тиждень буде незабутнім.

Всьоголиш три години веселощів в автобусі і Верховина вже вимальовувалась в полі зору.

Розпакували речі, не відпускаючи у небо хороший настрій. Жарти нас знайшли навіть тут. Дел із Анто досі товклись, як я підключала колонку до телефону. Мої друзі покрокували вивчати місце знаходження, а я танцювала перед зеркалом під пісню «Последний танец».

Богдан із сусідньої стінки крокував на кухню.

«Давай станцуем последний танец...» — почалося звучання пісні на колонці.

Як взагалі доля так склала пазл, що він житиме в цьому домі за стіною від мене?

«...Он будет медленный медленный...»

Хлопець почув вібрацію і музику за пару кроків від себе.

«...Ты выдыхаешь, я выдыхаю...»

Пам'ять навертала на мене болісні фрагменти із минулого.

«...Последний танец, последний дым...»

Богдан акуратно поглянув в замок дверей, який показував все, що відбувалося в кімнаті.

«...Я в твоей кофте, включаю люстру...»

Я заплутую волосся у свою руку перед дзеркалом і знову відпускаю.

«... Хочется дыма, но нету свечек...»

Рука вимальовує невидиму сигарету, а бедра — прекрасний кидок сідниць в сторону під такт музики.

«...И твои руки на моем пульсе...»

Богдан не на жарт здивувався — чи не привиджується це йому?

«...Больше не заставляют его биться...»

Руки підкреслюють плавним рухом танець грудей вверх-вниз, стоячи в напів лежачому положенні.

«...Разлитый виски, пустые пачки...»

Хлопець легенько привідкрив двері переконатися, що очі його не підвели.

«...Ты снова плачешь — это так мило...»

В цю ж секунду під ритм пісні я із закритими очима повертаюсь обличчям до дверей.

«...Мой дикий смысл — мой бывший мальчик...»

Рот Богдана привідкривається, тому що це те саме обличчя, яке він так хотів забути, та що казати, він забув, але...

«...Больше не будет никогда любимым...»

Я встала на ципочки і літала по колу, наче пташка, не розплющуючи очей.

«...Твои слова так неуверенно звучали...»

Мій голос взявся за себе і пливучи на кораблі нот, дивував своїм звучанням стіни навкруги.

«... Чтобы смогла я хоть немного в них поверить...»

Богдан уже зі спокійним серйозним обличчям просто наблюдав, не ховаючись.

«...Но я так много помню тебя ночами...»

А я і не думала відкривати оченята, я літала думками в минулому де ми були з ним, а ноги самі собі перепліталися.

«... Всё то что порвано уже не склеить...»

Очі розплющились і я впритул опинилася біля нього...

«...Давай станцуем последний танец...»

Мій ступор здивував навіть погоду за вікном.

«...Он будет медленный медленный...»

Богдан простягнув мені руку:

— Потанцюємо?

«...Ты выдыхаешь я выдыхаю...»

Я швидко прийшла в себе, але тільки думками, а реальність ще не дозволяла второпати, що це все придоставлено мені правдою на блюдечку.

— Ти ж зі мною більше не спілкуєшся, з чого раптом? — я прийняла запрошення хлопця і подала йому руку, зразу поринувши в легкий танець.

«...Последний танец, последний дым...»

Тримаючи мої руки, хлопець різко відкидає мою спину назад, як зазвичай роблять танцори зі своїми партнерками і притулившись обличчям блище, дивиться в мої очі, ніби зазираючи в саму душу.

«...Ты мне пару слов, я тебе пару фраз...»