Індус, ти труп!

Сонячна солодка пора року — весна, поділилася із нами ще одним днем у часто гіркому житті — середою. 

«Життя буває гірке тоді, коли близькі нам люди ламають наші судини своїми поступками»

Тайсон порадував мене своїм ранковим повідомленням:

— Йдемо до Нани?

— А Нана одна вдома?

— Так.

— Ну то зайди по мене, разом підемо.

— Добре.

***

Через пів години хлопець вже стояв на порозі та стукав у вікно. Відчинила двері йому моя мама, яка запросила гостя до будинку.

— Де той індус?

Маму розсмішила кличка, яку друг Кірілли дав їй.

— Вона ще спить.

— Дивно, коли їй писав, здається, не спала.

— Прилягла знову, і ще не подає ознак пробудження. Розбудиш її, а я в магазин, треба докупити запчастини до проводки.

— Добре.

Хлопець залишивши взуття на віранді, акуратно покрокував до моєї кімнати. На цей раз стукати у мій особистий простір не мало сенсу, адже як сказала йому моя мама — я ще сплю. Зайшовши у стіни мого внутрішнього світу, він побачив милу картину: я лежала, заплутавшись в одіялі. На секунди дві йому здалося, що я маленький котик, який шукає ласку в теплій ковдрі. 

Тайсон підійшов блище і почав будити мене своїм рідним голосом:

— Кіра, вставай. Чуєш...?

У відповідь мовчання.

Тоді хлопець повторив процедуру, але вже в допомогу ввійшли руки. Струшуючи мене туди-сюди, він все надіявся, що йому не прийдеться кидати моє тіло з ліжка, щоб розбудити. Та на мене нічого не діяло, я і далі спала ледь не вічним сном. 

У наступний хід Тайсон вирішив залишити мене без ковдри, адже відчувши відсутність тепла, можливо, я і проснусь. Та як тільки тканина полетіла на підлогу, юнак побачив жахливу картину: я лежу, практично не дихаю, а біля мене розкидані порожні пачки пігулок. Тепер вже тихий голос перетворився у крик. Страх — ледь не в сльози, а серцебиття поступово набирало швидкість.

Хлопчина торкнувся вухом мого серця, щоб почути хочаб поштовх. Дивно, серце билось, але вона не дихала. Тоді піднявши голову уверх, він побачив, як моє усміхнене обличчя дивиться на нього.

***

Що ж сталося насправді пів години тому?

***

Відклавши телефон, я побігла на кухню шукати декілька практично закінчених упаковок таблеток для жорстокого жарту над Тайсоном. Мені вдалося це зробити без відома мами, тому на цей раз обійшлося без дивних питань. Але зате вона почула, що я вже не сплю. Та я швидко вийшла із ситуації:

— Я ще приляжу.

Закривши двері, я обклала себе десятьма майже порожніми пачками різних препаратів, накрилася ковдрою і просто чекала, представляючи подумки його реакцію. 

***

— Індус, ти труп!

Перший удар долонею летів мені в голову. Мене зразу кинуло в сміх. Я люблю людей, які б'ють, адже з ними можна погратися також. Він ніколи не бив сильно, але і не давав розслаблятись. 

— Дурна? Я чуть на місці біля тебе ковзани не відкинув!

— Ну вибач. Інтересно було подивитися, щоб ти робив якби я дійсно померла. 

Другий удар долоні летів мені в чоло, що викликало у мене ще голосніший сміх.

— Ну дійсно, вибач. Більше так не буду... — посміхнулася я йому.

— Звичайно не будеш, бо ти тепер в мене вічно під наглядом, зрозуміла?

— Ого, вдень і вночі?

Він торкнувся моєї руки і потягнув на себе, щоб я встала з ліжка, але мені цього не хотілося, тому я добрала сили і повалила його на себе. Ми обоє впали на ліжко, після чого я завила від болю, адже він налетів прямісінько на живіт. Помінявши своє положення, промовив:

— Сунься.

Мене відкинула його задниця блище до стіни. Навіть не знала, що сказати, вийшло ніби і смішна ситуація, і до мурашок страшна.

— Дура... — тихо промовив він, дивлячись в стелю. 

— Ну все, не злись. — я розвернулася вліво до нього і лягла підборіддям на свої руки, що знаходились уже на його грудях.

— Не тулись до мене, я обідився.

— Тайсон... Може тобі щось солодке принести? — я глянула на нього похиливши мило голову, ніби я котик.

— Принеси, але я тебе ще не вибачив. 

Я легенько всміхнулася, адже розуміла свою помилку, зате дізналась, що хотіла: його реакцію, без дійсних втрат. 

~ THE END ~