Так ще ніхто не кохав

За вікном стоять сусідні хатинки, вкриті білим хутром. Небо біло-синє, начебто на нього вилили баночку акварельних фарб. Зовсім недавно дерева втратили свої листочки і виглядали такими самотніми, мов віддзеркалює моєї душі. 

Це історія про мене, про моє життя. 

— Де ж вона тиняється? Вже котра година? Вона давно повинна була бути в мене. 

У моє вікно хтось постукав. Це, напевно, моя подруга. 

— Нарешті ти прийшла, я думала тебе вовки по дорозі з'їли. 

— Тут, що вовки водяться?

— Заходи, будь ласка, — сміюсь я у відповідь. 

Я з Тарою ще вчора домовилася про зустріч. Сидимо з нею на дивані, перегортаємо сторінки з алгебри, письмово стараючись зрозуміти «як то має бути». Впродовж пів години завзятих старань так втомилися, що вирішили трішки відпочити. Тара запропонувала пожартувати над хлопцем її подруги. Я залюбки погодилася, адже підняти настрій була не проти. 

Хто ж міг знати, що це рішення в майбутньому перетворить моє життя на існування, а душу — на порох...

Я передзвонила. Він узяв слухавку. Ми довго розмовляли, сміялися, так і познайомилися. Після цього стали більше спілкуватися, всією компанією відпочивали, гуляли. 

У мене був хлопець, з яким я зустрічалася, та це аж ніяк не перешкоджало спілкуватися з Бодею. 

Одного дня я зрозуміла, що в мене до нього не зовсім «дружні» почуття. Від однієї тільки думки про Богдана, моє серце скажено билося, а коли він телефонував, то взагалі вилітало з грудей. Я зрозуміла, що закохалася. Довгий час тримала це в собі. Розуміючи, що більше так не можу, взяла ручку і почала писати вірші, в яких розповідалося про те, як сліпо та наївно закохана в людину, якій присвячується моя поезія. З часом я призналася йому у своїх почуттях і, на щастя, це виявилося взаємним. Ми стали парою.

Любов палала в моєму серці, немов вогонь, який ніхто не в змозі вгамувати. Мій світ враз розфарбувався в рожеві кольори, з яких де-не-де виблискували іскри щастя. 

Я соромилася його обняти, взяти за руку. Богдан був впевнений у собі, саме це мені в ньому найбільше сподобалося. 

Пам'ятаю гуляємо під зоряним небом... І тут неочікувано:

— Що ми йдемо як не рідні? Дай мені свою руку. 

Від цих слів моє серце забилось настільки сильно, що я на секунду подумала: «Планета Нептун зараз буде покорена ним». 

Та щастя не може тривати вічно.

Одного вечора мені зателефонував коханий, ми розмовляли, як зазвичай, але в один момент все різко змінилося:

— А ти знаєш, що я люблю Юко?

— Зрозуміло... — щось пекельно обпікаюче з середини токнулось ділянок моєї душі, — Тоді прощавай, — єдине, що я зуміла витягнути з себе, після чого моє прекрасне серце, наповнене любов'ю, розірвалося на крихітні шматочки. 

Моя душа боліла так, ніби туди встромили мільйони гострозаточених ножів. Найбільше завдавало болю те, що він мені «наярював».

— Після всього, що наговорив, ще маєш совість телефонувати?! — кричав мій внутрішній голос.

Довго не піднімала слухавку, та, зрозумівши, що він не припинить, я вимкнула телефон. Всю ніч нестерпно ридала. 

Вранці з полегшенням увімкнула телефон. І за лічені секунди новий виклик... 

Я зітхнула й підняла слухавку. Від слів, що почула, завмерла, не в змозі поворохнутись: 

— Нарешті ти мені відповіла! Вибач за все, що сказав вчора, я не знаю навіщо це зробив, думав так буде краще, але насправді я люблю тільки тебе! 

Як, на вашу думку, повинне відреагувати наївне та закохане дівча? 

Звичайно, що я йому пробачила.

Ми розпочали все з чистого аркуша.

Нашим постійним місцем відвідування був покинутий садок.

Там і відбувся наш перший поцілунок...

Стоїмо одне навпроти одного, розуміючи, що зараз щось станеться. І від цих думок по моєму тілу пробігають мурашки. Він закидає мене компліментами, після чого підходить ближче. Від страху та переживань я різко відходжу від теми:

— Дивись, який голуб сидить, спостерігає за нами, думає, що ми його не бачимо. 

— Що ти мені зуби заговорюєш?

Після цих слів я притихла. Його долоні торкнулися мого обличчя, він поцілував мене так ніжно, що цей день став найкращим у моєму житті.

Всі готувалися до Нового року. Новорічна ялинка вже стояла в кутку, прикрашена чарівними іграшками та блискучим дощиком. Сьогодні вночі свято зазирне в кожний будинок і подарує всім радість. Ми всією сім'єю сиділи за столом, згадували все, що відбувалося з нами цього року і смакували найсмачнішу у світі їжу, приготовлену з любов'ю. 

Телефонний дзвінок... Мою посмішку неможливо було прикрити нічим, адже я так скучила за його голосом. Відійшла в іншу кімнату. Моє серцебиття відбивалося ехом у кутку кожної зі стін, а мої очі сяяли, немов зірки на нічному небі, шкода, не так довго, як би й хотілось...