Єдина справжня людина

Сьогодні посиденьки у Делалін проходили максимально по особливому, адже вона дала мені понюхати лос-айкос із м'ятою, який зразу вдарив мені заспокійливим в мозок.

Робота із комп'ютерної графіки пішла як «по маслу». Вимальовувати інструментами в Corel Draw малюнок стало так незвично інтересно. Я плавно переносила на білий лист A5 всі свої фантазії, які б могли хоч якось зачепити тему завдання.

Делалін сподобався такий розклад подій, адже вона бачила як сильно мені сподобалось працювати під ефектом приємного знеболюючого від думок.

На екрані вимальовувалась роза, така красива, така справжня, нехай і видумана мною. Щось схоже на людину, також, справжню та прекрасну, але видумана Вищими Силами.

Задоволена моєю роботою, дівчина зробила мені капучіно в найбільше горнятко з надписом «Coffee» і подала напиток в руки.

— Тримай, свою «агромну» кружку, яку ти так любиш.

Нашому вечору разом склав компанію сміх: дзвінкий, веселий, той, що, зазвичай, дає надію на краще у різні сумні життєві ситуації.

Нарешті попрощавшись з подругою, я подалася до виходу, де зустріла...

— Аскольд!

Перші на ділі обійми у знак вітання, слідом питання:

— Скажи, що ти маєш сигарету?

— Нет, у меня нету денег. 

— А у Влада є цибарки?

— Незнаю, я иду пацанов искать.

— А, ти туди? — я показала пальцем у протилежний напрямок, порівняно з тим у який маю йти я.

— Да, а ты домой?

— Та.

— Тогда пока.

— Папа.

Нашу розмову закінчили чергові обійми, такі солодкі, такі прекрасні, довжиною в секунду.

Дивно... А знаєте, що саме? Я, вийшовши з під'їзду Делалін, ще гортала в голові думки щодо Аскольда. Думала написати йому, щоб вийшов палити зі мною. Але так склалось, що замітила його вживу.

Що поробиш? Всеодно зараз кроки направляють мене дорогою у світ без нього, бо на вечір вже складені плани: робота за ноутбуком.

У вухах плейлист, що підкидає душу до сьомого неба, а перед очима приємний краєвид, адже скоро захід.

Не чую нікого і нічого навколо себе, тільки текст пісні, що пробирає до мурашок.

«Слышу голос из Прекрасного Далека
Голос утренний в серебряной росе
Слышу голос и манящая дорога
Кружит голову как в детстве карусель...»

Сонце вже заходить. Я просто не можу налюбуватися ним.

«Прекрасное Далеко
Не будь ко мне жестоко
Не будь ко мне жестоко
Жестоко не будь...»

Захід сонця кожен день, а віддаю йому цілком свій погляд і душу тільки сьогодні.
Ні з чим незрівнянна краса.

«От чистого истока
В Прекрасное Далеко
В Прекрасное Далеко
Я начинаю путь...»

Світлофор малює у моїх зіницях зелений. Тобто, можна робити крок, а за ним і другий.

Незалежно від того, якого кольору зменшуються цифри на світлофорі, навушники я все ж знімаю. Зазвичай. Адже безпека — вище всього. Що ж? Не взявши до уваги цю важливу річ сьогодні, я дуже сильно помилилася.

Думаючи, що все пройде, як завжди — прекрасно, мою свідомість потурбувало повідомлення, що надійшло від Марса. Він всього лиш вподобав мого попереднього листа, а моя неуважність коштувала мені життя.

Машина, що взяла до уваги зелений колір, але не змогла зупинитись через поломку гальмів, мчалась прямісінько на мене.

Водій сигналив, довго і нав'язливо, але ж для мене музика завжди була на першому місці, а від реальності відійти під неї — не проблема.

Це мене і погубило.

«В Івано-Франківщині на швидкості сто шістдесят кілометрів за годину була збита молода дівчинка. Двоє загиблих. Один постраждалий...» — говорили згодом на новому каналі.

Відлетіла після зіткнення з капотом, наче птаха, якій секунду тому відірвали живцем крила...

Смерть забрала в мене все. 

Забрала у всіх мене. 

Але ми не вибираємо коли і як цьому статися. 

У смерті свої приховані записи. 

Тільки вона вправі вирішувати кого забере сьогодні. 

Щось схоже на світ моїх фантазій. 

Тільки у своїх фантазіях я і є Смерть. 

Сама вирішую, адже це мій світ.

Першим «по особливому» про моє закінчення життя дізнався Аскольд. Інтересно як? А діло в тому, що він, на привеликий жаль, став свідком цього видовища.

Хлопець не підбіг, а «підлетів» до мого неживого тіла.

Дивлячись збоку на себе і на нього, невидимим для інших, силуетом, мені і боляче і, водночас, приємно...