55

Прокидаюсь повільно. У тілі відчувається слабкість, ломота. Усвідомлення того, що відбулось, приходить не одразу. Спершу нічого не розумію, але відчуваю гаряче тіло поряд. Серце починає калатати. 

Алекс. Вечір. Пляж. Поцілунок. Я сама його поцілувала. Що зі мною вчора трапилось? Чому я почувалась такою хороброю та розкутою? Навіщо я це зробила? Говорила ж собі, що не спатиму з ним... Соромно...

Розумію, що лежу без одягу. Він теж... Боюся розплющити очі. Раптом не спить? Раптом помітить, що я прокинулась і.... І що? І я помічу в його очах байдужість...

Спогади короткими спалахами з’являються в голові. Переплетені пальці, важкість його мужнього тіла, гарячі губи на ніжній шкірі моєї шиї, стогони, які неможливо стримати, та важке дихання. І ще кожен дотик. Такий трепетний та чуттєвий, що аж пальці ніг німіли, а тіло все більше підкорювалося йому. Воно прямо ниє задоволенням, а в сонячному сплетінні взагалі зароджується супернова. Хочеться загорнутись в клубочок і прокручувати в голові кожен дотик, кожен погляд. Серце завмирає від пережитих відчуттів. Я не думала, що таке можливо. Що буває настільки приємно і чуттєво. А в кінці оте коротке: "Кохаю тебе, Алексе..."

Господи, що ж я наробила?! Нащо? Так, це було прекрасно, ніжно і ласкаво, але... неправильно. Мої почуття нічого не змінюють. Щоб я не відчувала до Алекса, разом ми бути не можемо. Де він, а де я... Він там серед зірок, а я... Я зарита глибоко під землею. Боюсь сонячного проміння і ховаюсь від людей...

Чую, що він прокидається. Повільно, як і я. Не рухаюсь, лежу спиною до нього та вдаю, що досі сплю. Але серце калатає, мов навіжене. Ніжно водить рукою по спині, вимальовуючи якісь узори. Здається, це букви. Проте розрізнити їх не можу. Лише деякі: е, р, о, а, л, с, знову а. Від його дотиків шкіра їжиться, покривається приємною хвилею комашок. Дихання в кожну секунду може стати збитим, обривистим і тоді він зрозуміє, що я не сплю. А я поняття не маю, як реагувати на минулу ніч.

Він притуляється на мить всім тілом і я перестаю дихати. Цілує мене в плече, а потім обережно відсувається та встає з ліжка. Дихати досі не виходить від цієї ніжності. Але разом з тим страшно, адже я не знаю, що для нього означає минула ніч. Думаю, що нічого... Лиш приємно проведений час.

Алекс тихо виходить з кімнати, взявши з собою речі. Двері легенько клацають, але я не відмираю. В мені накопичується паніка. Навіщо я це зробила? Навіщо? Знала ж, що буду страждати. Що віддам йому своє серце, а потім жалкуватиму, бо взаємності немає. Але ж він обіцяв не опускати руки, обіцяв... Перші краплинки сліз просочуються крізь заплющені очі й стікають вниз, потрапляючи у ніс, вуха та змочуючи волосся. Як тепер себе поводити? Що робити? Про це я вчора не міркувала, жила моментом, насолоджувалась такою бажаною близькістю.

Чую за дверима приглушений голос хлопця. Слів розібрати не вдається. Лише тихий сміх і задоволене «Так!». Не хочеться думати про те, що він хвалиться своїми... досягненням. Ні, він би не... Боже, чому я це зробила? Навіщо?

Двері відчиняються тихо, несподівано. Серце, яке щойно перестало гуркотіти в грудях, знову набирає обертів. Радію, що звідти не видно мого обличчя. Алекс обережно йде до ванної, тихо закриває двері. Через пів хвилини вмикається вода. Лежу, чомусь прислухуючись до звуків за дверима. Довго лежу, аж поки в голові не назріває думка, що варто бігти. Втекти якомога далі, щоб заспокоїтись та змиритись з тим, що мрії мають залишатись мріями.

Поволі встаю з ліжка та шукаю свій одяг, бігаючи навшпиньки по кімнаті. Знаходжу плаття, але цього мало. Вода у душі стихає. На мить завмираю, а потім стрибаю назад у ліжко з платтям в руках, накриваюсь ковдрою та лягаю так, як лежала до цього. Серце шалено стукотить.

Алекс повільно виходить з ванної, потім з кімнати, а далі й з номера. Думки сполохано снують у голові. Куди він пішов? Чому не розбудив мене? Потрібно бігти звідси... Куди ж бігти? Я тут нічого не знаю, крім цього готелю... А ще достобіса хочеться палити. Так, що аж у грудях лоскоче.

Хутко біжу в другу кімнату, одягаю футболку, шорти й вибігаю з номера, не прихопивши з собою навіть телефона.

Алекс

Усміхаюсь в ліфті своєму зображенню. Задурманено, ніби під кайфом. Невисока жінка літнього віку в пишній перуці, що їде разом зі мною, коситься, ніби я й справді наркоман.

–Я просто щасливий, не наркоман , – кажу їй радісно та підморгую. Жінка підтискає губи, відвертається. Мабуть, не розуміє англійської. А я не розмовляю французькою.

Виходжу з готелю та йду вулицею в пошуках хорошої кав'ярні. Можна було й в готелі взяти, але хотілось провітрити мізки. Стільки спогадів, емоцій, що їх варто впорядкувати.

Знову усміхаюсь, згадуючи минулу ніч. Це було... в мене навіть не знайдеться слів, щоб описати те, що трапилось. Хотілось повторювати ще й ще, притискаючи до себе тендітне ніжне тіло. Ловити губами її стогін, який виривався від кожного руху. Цілувати досконале тіло, що вимагало пестощів. Здавалось, воно зголодніле за такими речами. Таке ж, як і моє. Навіть зараз відчуваю – мало, хочеться ще. Вернутися б назад, розбудити й уже не стримувати себе, як уночі. Поринути в любощі з головою, забутись. Вирішую, що так і зроблю, щойно візьму дві кави.

Але бажання не відповідають дійсності. Коли повертаюсь у номер, Світі там немає. Невіра в те, що вона пішла, заполоняє розум, гальмує думки. Вона не могла піти...

Відчуваю, як з глибин душі повільно котить тривога. Ця підступна жінка окутує тіло, впиваючись своїми тонкими гострими кігтями в серце. Знову. Втретє за життя мене покидають, вириваючи серце. Мабуть, заслуговую на таке. Всесвіт бумерангом віддає мені те, що я надсилав йому в юності, – ненависть.

Про всяк випадок телефоную Цукерочці на мобільний, але чую його в сусідній кімнаті. Тихо опускаюся на ліжко, де менш як годину тому лежала дівчина, яка змогла оживити розтрощене Аллою серце.