Глава 17

Світі прокинулася від тих самих теплих променів сонця, які розбудили її в перший ранок в Еміратах. Тоді вона ще не бачила Люка, не знала про таємниці Яноша і не кидалася в авантюрні пригоди з головою. Цей ранок мав стати вирішальним для долі масштабного проекту, створеного світлими головами техногенного світу. Скільки сил, недоспаних ночей, скільки добрих ідей може зруйнувати звичайна людська жадібність.

Після вчорашньої нічної розмови з Мустафою Світі остаточно вирішила, як слід діяти далі. Для початку вона наважилася з’ясувати відносини з другом.

Світі впевнено постукала у двері номера Яноша.

– Яноше, це я.

– Так, Світі, я не сплю, – відповів він, запрошуючи її до кімнати. – Я давно хотів поговорити з тобою. Не можу більше приховувати правди.

Світі відчула, що йому нелегко було весь цей час.

– Мій батько довго думав, куди вкласти свої збереження. Доля звела його з Карачі Квента. Той переконав батька підтримувати майбутнє заради дітей. І з тих пір частина акцій корпорації «Технології Майбутнього» належать моїй родині. Я нікому про це не розказував, бо з ріднею, як знаєш, у мене складні стосунки. Та і до справ батька мені не було діла.

– Та щось пішло не так?

– Так. Робота над «Віртуальним Парком» стала справжнім пеклом для всіх. Дружні до того команди професіоналів тепер тріщали по швах. А наш друг Люк, – Янош хмикнув, – у цей час відкрито «зливав» інформацію сторонньому ай-ті спеціалісту. Тому служба безпеки запідозрила його в зраді. Знаючи, що Люк мій друг, Райпур звернувся до мого батька.

– Дай вгадаю, батько вмовив тебе стежити за Люком, а ми мали бути твоїм прикриттям?

– Світі, зрозумій, я довго вагався, – Янош опустив очі в підлогу, – але відмовити батьку не зміг.

– То ось чому ти не хотів їхати з нами до Карпат!

– Коли я дізнався про ваші плани, то зрозумів, що в Емірати летіти доведеться самому.

– А потім втрутився Люк…

– Якби не він – вас би тут не було! – Янош стиснув кулаки. – Думаю, сьогодні Люк спробує заразити «Віртуальний Парк» вірусом, який створив Містер Ош.

– Ти помиляєшся, Ош створив антивірус!

– Звідки тобі знати, що там не вірус, Світі? – суворий погляд Яноша зупинив її спробу заговорити далі. – Спочатку подивись ось це.

Янош увімкнув на телефоні відео з камери спостереження.

На записі до вузької темної кімнати, де з обох боків стояли металеві полиці з коробками, швидко зайшов чоловік. Розгледіти силует у темряві було важко, але рухи тіла зрадницьки видавали Люка. Він щось дістав із верхньої полиці.

– Це датчики, – прокоментував Янош. – Зникли чотири штуки. Завдяки ним Люк влаштував свій показовий номер у «Пікселях».

На цьому відео не скінчилося. Люк підійшов до камери і заліпив об’єктив чорним скотчем. Через хвилину він зірвав наліпку, і картинка з’явилася знов. Люк вийшов із кімнати.

– Після огляду технічний відділ так і не збагнув, що саме Люк взяв окрім датчиків.

– Я одразу зрозуміла, що справа не лише у планшеті, – брови Світі насупились. – А що ти тоді скажеш про запис, на якому Кіт говорить про гіперпідключення «Парку»?

– А ти сама чула цей запис?! Після того, як ти розказала про нього, я зв’язався з батьком, а той – з Райпуром. І знаєш, що він сказав? Що такого запису в служби безпеки немає! Де гарантія, що він взагалі існує?

Світі зніяковіла.

– Зараз «Віртуальний Парк» абсолютно чистий. Карачі перевірив тричі. Жодного натяку на вірус. Навіщо тоді Люк уперто намагається ввести антивірус? Наскільки сильно, – Янош замешкався, – ти довіряєш Люкові?

Світі підійшла до вікна. Сонце розігріло повітря до небезпечної температури. Раптом потужний гнів, немов пісочна буря, заполонив її серце.

– Як можна жити без довіри до рідних людей?! Люк – це моя сім’я! Я до останнього подиху буду боронити правду, що була сказана ним! – вона зробила довгу паузу і пильно подивилася прямо в очі Яноша. – Допоможи мені врятувати нашого друга.

Схвильована Світі вийшла з кімнати і вже з коридору рішуче вигукнула:

– І, врешті-решт, зізнайся Янтарії у своїх почуттях!