Глава 24. Новина живе два дні

— За статистикою поширень ми обігнали наших столичних конкурентів. Нас перепостили собі декілька видань з Києва та про цю справу заговорив президент, — Соля без зайвої гордості самовдоволено посміхається, поки дає Мар’яні перший звіт про виконану роботу. І все одно, що довелося вийти з відпустки раніше. Час свого тріумфу хоча б у панельних стінах їхньої редакції вона не могла пропустити.

— Непогано, — Мар’яна постукує ручкою по дерев’яному столу й на мить зависає.

Микита, незгодний з мізерною оцінкою їхньої праці, схоплюється зі свого стільця:

— Непогано?! Та це ж кращі показники видання за останні півтора року!

— Та гаразд, — зазвичай сувора шефиня цього разу на експресію підлеглого махає рукою, — жартую! Ви молодці. Зробили дійсно круту роботу. Тільки, Соломіє, ти так і не пояснила, звідки в нас стільки документів.

— Я ж ще на початку казала, що мені треба знайти інсайдерів всередині компанії. Ми з Микитою їх і знайшли. У різних департаментах, тому й такий продуктивний результат вийшов.

— А їм нічого не буде за злив інформації? Вони такі відчайдушні чи це Гмиря такий бовдур, що не прописав це в угоді?

— Ти думаєш, ми цим цікавились? Принесли інформацію і все.

— Навіть нічого не просили?

Соломія ледь себе стримує від дурного жарту в голові про те, що з Давидом вона як-небудь уже розрахується. Здавати своїх інсайдерів — не у її планах. Так само як і оголошувати про свої стосунки. Скласти два плюс два не складно, Кравець часто з’являвся з родиною Гмирь і всі знають його в редакції як наближеного охоронця.

Розмова з Давидом на цю тему пройшла в них одразу після зустрічі з Макаром. Поки Соломія зустрічалась із Гмирею-молодшим, Давид займався самозаспокоєнням. Сидіти на одному місці тяжко, коли хочеться підслухати розмову й особисто переконатися в розірванні зв’язків між Солею і Макаром. Чоловік себе переборов. Замість того, щоб піддатися не кращим ідеям у голові, поїхав на свою квартиру, зібрав речі.

З Соломією вони це ще не обговорювали, але в Давида з’явилось абсолютно неандертальське бажання помітити свою територію. Чоловік не знав достеменно, чи робили так неандертальці, але він відчував щось примітивне в душі.

Поки закидав речі в сумку, поки їхав до Соломії і поки ставив свою зубну щітку в стаканчик у ванній. Помітив цивілізовано. Не нахабнів надмірно.

Коли Соля повернулась додому, втомлена й виснажена, її вистачило тільки на слабку усмішку:

— То ти вирішив у мене жити?

— Ну як жити? Так, приживатися, — сміється чоловік. На нього це не схоже, але він обережно розминає плечі дівчини.

Масажу він навчився, допоки в шкільні й університетські роки грав у волейбол. І зараз цими знаннями нахабно користувався.

— Давиде, а може, поки не будемо нікому розповідати про нас?

— Здається, ми це вже зробили. Ми так-то в Париж літали. Чи саме через це ми не могли спати разом на ліжку? Ти сказала, що ми не пара?

— Та годі тобі, — сміється вже трішки живіше. Чи то Давид своїми жартами відвертає від проблем, чи то масаж має живодайну силу.

— Якщо чесно, то я справді не зрозумів.

— Я маю на увазі, що не треба про нас казати на роботі, виставляти фотографії в соцмережах, занадто проявляти почуття на вулиці. Ти ж знаєш, у нас тут кожен кожному або кум, або брат, або однокласник.

— Угу, знаю, — руки Давида продовжують свою справу автоматично, а сам чоловік замислюється. — А ти це пропонуєш з огляду на…

— На те, — закінчує за нього, — що одразу стане зрозуміло, хто мені приніс усі документи.

— Ти думаєш, що всі знають, хто конкретно — автор статті?

— У нас люди без логічного зв’язку знаходять гачки та плетуть по них ланцюжки припущень і пліток. А уяви, що може бути, коли логіка в цьому все ж присутня.

— Гаразд, я зрозумів. Ти мені зараз скажи головне.

— Що? — тепер черга Соломії не розуміти. Вона вигинає спину, підставляючи напружені м’язи під сильні долоні. Тільки коли Давид став розминати її тіло, дівчина зрозуміла, наскільки сильно те було затиснуто. Наче стрес і хвилювання намагалися запхнути Соломію в лещата.

— Ви з ним про все поговорили? Більше приводів зустрітися у вас не виникне раптом?

Заради такого питання Соля навіть відмовляється від масажу. Повертається обличчям до Давида й розпливається в усмішці, варто тільки побачити його хмуре обличчя.

— Ти що, мене ревнуєш?

Давид мовчить довго. Настільки, що Соля вже й забуває сенс питання, розслабившись під його руками.

— Так.

— Що так?

— Ревную. Але ти маєш розуміти, що це не ревнощі аб’юзерські.

— Я так і не думала.

— Правда?

Давид, якого в минулих стосунках буквально начиняли купою незрозумілих йому термінів, зараз здивовано зупинився. Зазирнув в обличчя Соломії.

— Тобто ми будемо жити без виносу одне одному мозку?