Глава 15. Нахабні думки, зневіра й вистава

У вас колись йшли дні шкереберть? Коли мимоволі намагаєшся скласти всі невдачі в одну велику грудку і знайти причину цьому новоутворенню? А в голову не лізе нічого, крім найбанальнішого — це карма зі своїми хвостами й головами Лернейської гідри.

Давид викидає у відро для сміття тример, що так невчасно задимився і більше не подав ознак життя. Тільки чоловік вирішив, що легка поросль уже давно мала перетворитися на доглянуту бороду, а тут — поразка. Що ж, мода всяке стерпить. Можна було б піти з наполовину приведеною до ладу фізіономією. Але сам Кравець не міг стерпіти такої відвертої безобразності на своєму обличчі.

Зітхнувши, зголює повністю волосся. Стара добра бритва не підводить, але забирає купу часу. І поки Давид намагається на ходу одночасно пити каву та застібати сорочку, обливається гарячим напоєм. Від несподіванки підстрибує на місці й упускає чашку. Що за безглуздий ранок? Невже вчора не можна було у звичний час заснути?

Виходить, що не можна було. І сьогодні Давид мало того, що прокинувся розбитим, ще й безбожно спізнюється на роботу. На роботу їде злим і невдоволеним. Мало того, що прийшлось порушувати звичний дрескод, за що можна мінімум вчепити буркотливий погляд начальника, так ще і класична пробка поруч із центром забрала час. А чого сьогодні Давид хотів найменше, так це залишатися віч-на-віч із власними думками. Ті були надто нав’язливими й надто неприємними.

Кравець півночі крутився в ліжку. Наполегливо гнав від себе будь-які спроби осмислити розмову із Соломією. Але ж усі ці думки теж не пальцем зроблені. І не дарма вони пов’язані з пані журналісткою. Такі ж нахабні й іронічні.

Начальник служби безпеки нагороджує Давида примруженим поглядом. Але нічого не говорить. Зрозуміло, у Кравця тепер, ніби в рівнянні з алгебри, над головою висить цифра його промахів. Так би мовити, нуль пишемо, один тримаємо в голові.

Ще один недолік своєї роботи Давид зрозумів сьогодні. Часу вільного в нього просто купа. Можна стільки всього передумати, що вже набридне бути сам на сам із собою.

І коли двері в його кабінет відчиняються, Кравець уже завмирає в передчутті. Дайте йому будь-яку роботу, поговоріть з ним — та що завгодно, аби чимось відвернутися. І коли заходить Сергій у кімнату, Давид ігнорує внутрішнє незадоволення цією людиною та його поглядами на життя. Зараз усе згодиться.

— Що в тебе сьогодні? Знову фільми для дорослих зламали ноутбук?

— Та скільки можна моїм хлопцям це згадувати? — з невдоволенням, але сміється чоловік. Що вже обурюватися? Охоронці того разу серйозно підставилися. А такі історії зазвичай надовго прилипають до людини.

— Завжди, мабуть. Так що?

— Та ні, я до тебе з іншого питання. До речі, ноутбук, що ти робив минулого тижня, чудово працює.

— Я радий.

Давид і зараз би з радістю покопирсався в гаджетах. Це знатно навантажує голову й не дає їй думати про всякі дурниці. Не те щоб вчорашня зустріч з пані Драгун була для нього дурницею. Ні. Але мозок чоловіка був перевантажений. І він зараз не міг обробляти такий потік інформації.

Чоловікові й так знадобилося кілька днів, щоби прийняти факт знайомства Соломії з молодшим сином Гмирі. Та ще якого! Близького. А тут йому на голову з вушата, нахабно й без попередження, вивалюють ще купу всього, що не піддається простому аналізу.

Були б факти, Давид швидше повірив би. Якби там було, чому вірити. Зараз же — стадія заперечення. І лише маленький черв’ячок сумнівів пробирається повільно через стіну зневіри до його голови.

— Так чого я прийшов? Ти не міг би сьогодні підмінити увечері одного з моїх хлопців?

— Де підмінити?

— Треба на одній виставі благодійній побути з начальством. Там уся родина Гмирь буде. А в мене один охоронець підхопив собі цей вірус клятий — і це ще влітку! А інший одружується завтра. Що за люди? Ще і Гмирі не попередили про цю виставу. А мені хоч розривайся!

— Ти чого? Бережи себе.

— Ну чого ти із сарказмом починаєш? Я, до речі, з твоїм начальником домовився. Тобі за вечір за подвійним тарифом заплатять.

— Тоді які питання? За мене ж і так усе вирішили.

— Ой, а то тобі гроші не потрібні, — не вірить його театральній грі Сергій.

— Потрібні, — не сперечається навіть.

— Ну от. Тоді вибирай, ти за старшим із дружиною будеш приглядати чи за молодшим із тією журналісткою?

— Журналісткою?

Давид одразу розуміє, про кого мовиться. Перепитує більше за інерцією.

— Ну так, — пояснює терпляче Сергій. — Я ж тобі розповідав минулого тижня про нову пасію Макара Павловича.

Давид киває, а колега продовжує:

— Хоча, знаєш, вони ніби останнім часом менше стали бачитися. То через вечір, а востаннє — минулими вихідними.

Давид би з радістю цього не слухав. І по-хорошому варто обрубати потік інформації від Сергія. Це порушує всі можливі принципи субординації, корпоративної культури і… які там ще терміни придумали HR-ри? Загалом, усе це порушує. Але Кравець з мазохістськими болем і насолодою слухає промову колеги. Той знову згадує інтерв’ю Соломії, знову розповідає, що до біса вже не розуміє молодь. І знову повертається до нагального питання: