Глава 12. А якого біса з нею так розмовляють?

Коли Давид нарешті з’являється в месенджері Солі, вона вже й ні на що не чекає. Звісно, можна було б і самій написати. Але попереднє її повідомлення тижневої давнини одиноко висіло прочитаним, так і не отримавши відповіді.

Чи не то ретроградний Меркурій, чи ще яка-небудь гидота навалила на Соломію купу роботи. Там інтерв’ю взяти, там статтю оформити, там перевірити роботу новачків, там відредагувати. І навіть масштабне завдання ніяк не скасовувало редакційний план. Тож дівчини ледь вистачає на те, щоби пригнути сплачену кількість разів із парашутом.

А може, саме цьому вона й не пише. Дозу адреналіну отримує в небі, а на дурниці вже немає сил.

А тут — тримайте, їжте й не обляпайтеся. Давид сам їй пише. Щоправда, замість очікуваного повідомлення, Соля бачить серйозне: «Нам треба поговорити». І ця фраза викликає в дівчини щонайменше приступ нав’язливих думок. Не дарма вона працює там, де працює — у мозку одночасно пролітає сотня версій, що означає це повідомлення. Від найочевиднішого — Давид знає, що вона копає на його роботодавця, до найдурнішого — Давид хоче їй зробити пропозицію руки та серця.

Звідки в голові остання версія, залишається таємницею. Начебто Соломія і сама не фанатка ромкомів, щоб вигадати цю маячню.

У повідомленнях і не питає навіть Кравця, що трапилось. Якби він хотів поговорити тут, він би просто почав розмову. Тому дівчина просить тільки місце та час. Несподівано для неї чоловік вибирає кав’ярню Ярика. До біса не зрозуміло, що він хоче від неї. І чому саме це місце. Він так хоче показати, що все про неї знає? Чи навпаки — до біса нічого не знає і просто вибрав кав’ярню, де, за словами Рисі, і сам частенько буває.

Віддячити Давиду можна. Він не став тягнути гуму й доводити тривожність Солі до максимуму. Пропонує зустрітися вже за декілька годин. Дівчина швидко пробігається по своєму розкладу. Нічого на сьогоднішній вечір у неї не заплановано — тільки поплакати від того, наскільки вона не встигає жити.

До кав’ярні дістається раніше. На зміні сьогодні Рись. Із сестрою Соля обіймається і питає все за стандартним протоколом: як день, як зміна, як бізнес-план, як там закордонний паспорт до дня народження бабусі? Ярик теж на диво на місці — навіть не один, а з усією родиною. Соля грається з племінником, з радістю спілкується з дружиною брата.

Христя їй докоряє, більше заради жарту:

— Будеш так довго не приїжджати до нас, Олежка зовсім не запам’ятає тітку.

— І слава Богу. Яка я тітка? — одразу ж реагує на тригерне слово. І схиляється над малюком, пробігаючи пальцями по пухлій ніжці: — Я просто Соля, так, мій солоденький карапузе?

— А ти чого сьогодні так рано тут? — Ярик обіймає сестру за плечі. — Ти ж до нас уже пізніше заходиш, ледь не перед закриттям.

— Оу, у мене тут зустріч. А я вирішила раніше прийти, щоб з Риссю поспілкуватися — давненько не перетинались. Не думала, що буду мати честь зустріти тут усіх Драгунів.

— А, можливо, це й наш єдиний шанс із тобою зустрітися, — підхоплює одразу Христя. — Ти ж нас ігноруєш і в гості не приходиш.

— Христю, як ти могла подумати? Я тільки всіма руками й ногами за те, щоб прийти до вас у гості. Але роботи — во, — проводить ребром долоні над головою. — До відпустки треба все закрити.

— Сподіваюсь, ти зараз кажеш про відпустку в Парижі?

— Звісно. Бабуся мені не пробачить, якщо я буду єдиною, хто пропустить її свято. Думаєте, мені хочеться все життя ходити з прокляттям?

Усі сміються. Бабуся їхня і не на таке здатна. Точніше всі достеменно знають: ніяких проклять не буде. Але образитися Клавдія Демидівна може на славу.

— Не наговорюй і на себе, і на бабусю. Вона тобою нарадуватися не може, — відсікає Ярик, який попри сміх і загальні веселощі тримає себе в руках.

Він ще перед від’їздом батьків узяв на себе роль старшого в родині. Соля з Риссю і не були проти цього: з почестями звалили на брата обов’язки. Не нахабніли, але іноді користувалися деякими привілеями, які зазвичай залишають молодшеньким у родині. Як-от випросити вихідний для поїздки на рок-концерт в інше місто чи попросити витягнути з відділу поліції після невдалого досвіду спілкування з повіями.

Коли Давид заходить у кав’ярню, Соля замовляє в сестри вже другу порцію кави. Якщо перший напій мав її збадьорити подвійною дозою еспресо, то тепер дівчина просить капучино. Ярик із Христею забирають сина в кабінет зі словами, що графік сну порушувати не можна. А тож у її зустрічі з Кравцем залишається мінімум свідків: Рись, що вже загострила вуха, та парочка підлітків у куті кав’ярні, якій точно не до інших відвідувачів.

Чоловік крокує до барної стійки. А Соля роздивляється його. Виглядає щонайменше рішуче. Зібраний, серйозний, руки стиснуті в кулаках, наче Давиду самого себе складно контролювати.

— Привіт.

— Вітаю, — буркає Солі і звертається до баристи, замовляючи собі каву.

Садяться за столик. П’ють каву з молоком і мовчанням.

Соломія спиною відчуває на собі зацікавлений погляд сестри. Повертається, аби виразом обличчя показати невдоволення. Мовляв, ти потім від мене й так усі подробиці дізнаєшся, навіщо зараз так безсовісно витріщати очі?

Але сестра в цей час обслуговує клієнтів, що тільки-но ввійшли. І точно не дивиться у її бік. Господи, коли собі Соломія встигла придбати параною?