Глава 11. Ґравіті Фолз, поезія й офшори

Соломія крутить головою, намагаючись знайти спину Макара серед натовпу. Сьогодні він її здивував, одягнувши веселу футболку з мемом із «Ґравіті Фолз». До цього вона бачила Макара-бізнесмена: у суворих сорочках, штанах зі стрілками, з ідеальною зачіскою. Сьогодні за нею на автівці, ще й сам за кермом, заїхав Макар-хлопець. Звичайний такий. Особливо й не примітний. Звичайно, природну красу Макара Гмирі ніхто не забрав. Але чоловік був у звичайнісінькій футболці з коміксами за мультфільмом і шортах.

Так, Соломія розуміє, що цей наряд може коштувати більше за її шикарне ліжко ручної роботи одного з майстрів Полісся. Але дисонанс між цими Макарами був настільки великим, що Соля досі час від часу поверталась поглядом до Гмирі.

— Не мене виглядаєш? — дихання опалює щоку. Соля від несподіванки підскакує і повертається до джерела звуку, а радісний Макар тримає в руках тарілку із черешнею. — Це тобі, вихопив зі спільного столу, поки всі обговорюють, як смажити шашлики.

Соля дякує і приймає мисочку зі смачними плодами.

Коли Макар запросив її на вечірку до своїх друзів, вона й сама не розуміла, що на неї чекає. Тільки запитала, який дрескод передбачено заходом.

Скільки разів за свою кар’єру світською журналісткою вона була на вечірках, уже й не порахувати. Можливо, саме тому вона очікувала від друзів бізнесмена тієї ж помпезності, легкої гордовитості та мажорних жартів. Соломії взагалі здавалося в спілкуванні з такими людьми, що вони роблять усе це ненавмисно. Просто не можуть уявити іншого життя або забувають, що рівень потреб і можливості покрити ці потреби можуть бути іншим.

Після приїзду до заміського будинку, добротного дерев’яного будинку, Соля відчула себе, ніби її закинули в дитинство. Коли вона з батьками вирушала в гості до їхніх друзів. Виросла дівчина до ладу й не знайшла собі компанію, з якої могла б так просто посмажити шашлики на задньому дворі будинку або на березі річки. А тут — натовп. І всі обіймають Макара, з радістю знайомляться з нею, у різнобіжність представляються.

Від сили дівчина запам’ятала кілька імен. З професійною деформацією спочатку намагалась пропускати кожну людини через фільтр пам’яті: вона знає цю людину, чи може вона бути корисною, чи читала вона про неї, поки вивчала Макара.

У заміській резиденції зібралось два десятки людей, то Соломія банально виснажилась аналізувати кожного. Увечері вона в межах протоколу власної тривожності порефлексує над двома речами. По-перше, через те, що дала слабину й дозволила собі відпочити. По-друге, що вона стала такою матеріальною та меркантильною, підозрюючи кожного. Кожного, хто до неї ставиться так щиро і дружньо. А вона в цей момент у голові прокручує по колу, чи може хтось із друзів Макара належати до схем розкрадення грошей з державного бюджету.

Так і недовго заробити собі біполярний розлад.

Дівчина щедро дозволяє собі передихнути. І нарешті розслабляється. Ось тут з’являється третій привід для рефлексії. Й ім’я йому Макар.

— Тобі не холодно? — питає Гмиря, сідаючи на гойдалку поряд із дівчиною.

— Та ні, усе нормально, — затискає плечима. Поруч із гойдалкою стоять дівчата, з якими Соля вже встигла потоваришувати. Вони переглядаються і з хитрими усмішками адресують питання Макару:

— То ти нарешті знайшов гідну дівчину, яку привів до нас?

Чоловік начебто навіть соромиться і ховає очі на мить. Соля не розуміє — це її фантазія чи дійсно Макар не хоче обговорювати з друзями її. Тому сама приходить на допомогу Гмирі:

— Оу, то ви мене так високо оцінюєте? Саме «гідна»? А як це?

— А як ще? Я, до речі, — одна з дівчин присідає поруч, на інший бік гойдалки, — дивилась усі твої подкасти.

— Це приємно, дякую.

— А ми потім на роботі обговорювали твою статтю про повій. І це правда ко…

Макар перебиває дівчину і звертається до Солі:

— Ти дійсно писала статтю про повій?

Драгун хоче засміятися. Макар так щиро дивується тільки цьому факту — писати про повій. Знав би він ще, де вона опинилась після того, як шукала матеріал для цієї статті, тут би знепритомнів.

— А що, є якісь проблеми? — веселиться дівчина.

— Та ні, просто нетипова тема для світської журналістики.

— Ох, ну до елітних ескортниць я поки не добралася.

— Гаразд, — зітхають у компанії. — Макаре, ти привів гідну іронічну дівчину. Сподіваюсь, вона тобі покаже, де раки зимують.

Усі сміються. Потім із дівчатами в декілька пар рук накривають на стіл, сумно жують овочі, поки від шашлику чути тільки шалено смачний запах.

Соломія обговорює із жінками свою роботу. Несподівано, але тут вона знаходить свою авдиторію. До цього журналістику вона могла обговорити з Риссю та дружиною Ярика. Хоча остання після народження її племінника точно випала з інформаційного простору, легко його замінивши на материнські чати й форуми скажених батьків. Соля нікого не засуджує. І племінника обожнює всім серцем. Але ось так проміняти спокійне життя на підгузки, прорізання зубів і щеплення за розкладом — це треба бути або неймовірно сміливим, або наглухо відбитим.

Коли шашлик приносять, Соля з радістю вгризається в м’ясо. Хай пробачать її вегетаріанці та пескетаріанці це. До речі, непогана тема для подкасту. Потрібно якось туди запросити лікаря. Може, і її переконають відмовитись від соковитого шашлику.