Глава 6. Інстаграм, непринадна доля журналістів і декларації

Соломія першому відповідає Макару. Робота для неї завжди в пріоритеті. Сьогодні дівчина вже не залишає місця природному кокетству. Хіба що зовсім небагато.

Пару смайликів, проста мова без натяків і все — вони вже обговорюють, о котрій годині буде зручно зустрітися. Соломія на секунду думає, що було б абсолютною дурістю зустрічатися з Макаром у ресторані, де його супроводжуватиме той самий охоронець. Той самий, що просить залишити для нього вільним вечір п’ятниці.

— Солю, коли твоє життя не там звернуло? Уже боляче слизька доріжка в тебе виходить.

Що робити, дівчина не знає. Для неї однозначно розвиток журналістського розслідування на першому місці. Логічно, що найпростіше тут — одразу ж відмовити Давиду. Чоловік він цікавий, але ж не для її ситуації. І Соломія б із радістю так зробила, але всередині неї підіймалась непокора. Якийсь заколот тарганів, не згодних із цілком раціональними думками.

«Я буду чекати на нашу зустріч».

Макар передбачуваний і традиційно ввічливий. Можливо, її підкупив Давид своїми заявами про перо в голові начальниці? А що, навряд чи б бізнесмен на кшталт Гмирі міг собі дозволити настільки фривольну заяву? Ще й у присутності такої купи журналістів. А Давиду було байдуже. У цьому Соля бачила особливу принаду.

Коли розмова з Макаром очікувано після таких фраз сходить на «ні», Соля знаходить бесіду з Давидом. Спочатку не читає. Роздивляється його сторінку — ось вони, реалії сьогодення та знайомств через інтернет. Бо що взагалі є сучасна людина? Декілька дописів в інстаграмі, зворушливі репости у фейсбуці та парочку жартів у твіттері. Через них можна відчути людину. Зрозуміти, що вона хоче показати. А далі вже можна розбирати її в реальності. Дізнаватися, наскільки власне уявлення про себе збігається з тим, що показують її дії.

Сама Соломія веде свій блог. І там вона позиціює себе. Або ту, за кого хоче себе видати. У Давида ж нічого видатного нема, як і в Макара. Декілька фотографій без дописів і жодної власної думки. Й от як вас, пане Давиде, розгадувати?..

Дізнається з його сторінки тільки прізвище — Кравець. Більше корисної інформації на сторінці немає. А Соломія обожнює, коли ту можна отримати ось так просто, без заморочок і п’яти ночей без сну. Соля зітхає, але заходить у чат із чоловіком.

«Приблизно в середу ввечері я буду знати, чи вільна моя п’ятниця».

«То її ніяк заздалегідь не можна забронювати?»

«Такий привілей — бронювати мій графік заздалегідь — має тільки робота».

«Вже хотів би стати частиною твоєї роботи».

«Ну, можеш випадково знести чийсь будинок, потрапити в скандал щодо ґвалтівної поведінки, наприклад».

«У тебе дуже цікава робота. А ще якісь варіанти є?»

«У крайньому разі можу тобі порадити посваритися з бабкою в черзі в поліклініку. Повір, такі жінки постійно телефонують нам у редакцію».

«Але ж це не твоя специфіка?»

«Не моя, але я можу заради тебе зробити виняток і все ж узяти такий пересічний випадок на свою відповідальність».

«Ідея цікава. А що зі знесеним будинком не так?»

«Нещодавно нам зателефонували й попросили розв’язати проблему в приватному секторі. У чоловіка випадково знесли будинок — переплутали адресу».

«І як ви розв’язували?»

«Якщо чесно, скинули це на міську адміністрацію. Але чоловіку правда допомогли. І навіть компенсували щось, бо знос був замовлений містом».

«Жах. Я недооцінював твою роботу, це точно».

«Нас взагалі часто не сприймають так, як мають сприймати».

«А як мають?»

«З безмежною любов’ю та побожною покорою».

«Думаю, що який-небудь мер чи бізнесмен, офшорні активи якого ви виводите на світ Божий, вас і не тільки так високомовно буде згадувати».

«Ну а що тут уже поробиш — така в нас доля, вигрібати за гріхи інших людей».

«Непринадна».

Давид резюмує їхню бесіду. Соломії, яка захопилась розмовою, здається цілковитим блюзнірством ось так залишати тему. Кравець теж мовчить. І вона не знає, як перескочити на іншу тему, аби цікавий співрозмовник не зник із її простору. Здавалось би їй, журналістці й інтерв’юерці, і так на роботі вистачає спілкування. Але будемо відверті, половина людей, з якими її зводить робота, до купи ледь складають декілька слів.

«А із чого складається твій день? Ким ти, до речі, працюєш?»

Соломії простіше вдати, що вона анічого не знає про чоловіка. Не поясняти ж йому, звідки взагалі Мар’яна в курсі, чий він охоронець і чому Солі про це доповіли. Хоча все й очевидно — її шефиня організовувала вечірку, списки всіх присутніх у неї є. Але з особистих причин Драгун хоче створити атмосферу абсолютної конфіденційності у їхньому спілкуванні. Здається, що так буде правильно. Інтимніше чи що. Не пускати сторонніх у їхній простір.

— Боже, Соломіє, ну який простір? Ви тільки третій раз спілкуєтеся.

«Переважно мій день складається з того, що я просто сиджу в машині або окремій кімнаті й дивлюсь на записи камер спостереження. Усе просто — я охоронець».