***

                            

                                                                   Події, описані у даному оповіданні, є фантазією автора.
                                                                   Всі співпадіння випадкові.


Молодий, доволі сильний вампір буравив її спопеляючим поглядом. Вона відчувала, як він нервує, як намагається пробити її захист. Ані було смішно. Малюк, ти то куди?
Їй стало шкода голодного, що не вміє взяти те, без чого він не може жити, хлопчика. На його обличчі була ціла гама емоцій. Він нерозуміння до злоби: він голодний, перед ним сидить така бажана здобич, але в нього немає ні сил, не вміння її отримати.

******
Вампіри існували завжди. Це тільки в фільмах жахів, та в уяві занадто емоційних людей вампіри харчуються людською кров’ю, в них виростають зуби   і вночі з такою істотою краще не зустрічатись.
Ну, казка, вона і є казка. Дітей та занадто вразливих громадян лякати.

Насправді, вампіри – звичайні люди. В них дві руки, дві ноги, голова, тулуб и все, що є в людини. Визначити, хто перед вами, вампір чи ні, можуть тільки Донори. Харчуються Вампіри, як вже було сказано вище, не кров’ю, а енергією. Вони можуть брати її у Звичайних людей, але це зовсім мало і не смачно. Більше всього Вампірів тягне до Донорів.

Донори – це ті, хто генерує і акумулює енергію, а потім, коли її стає занадто багато, віддає Звичайним людям. Зовні Донори також такі самі, як всі люди, але серед натовпу вони відрізняються своєю неординарністю, запереченням стереотипів, нестандартним мисленням, вони, як магнітом, притягують до себе і Звичайних, і Вампірів.

Донорами не стають, ними народжуються. Звідки вони прийшли на Землю не знає ніхто. Зовні вони такі ж, як всі, але то тільки зовнішня схожість. Вони набагато скорше сприймають інформацію, легко навчаються, в них виходить. все, за що б вони не взялися. Робити добре або не робити ніяк – це їх принцип.

До недоліків, що не залежать від них самих, можна віднести те, що Донори породжують Вампірів. Так сталося, що Донор не може не віддавати енергію. Коли Донор накопичує енергію з надлишком, а віддати її немає кому, він починає страждати від відчуття непотрібності, від самотності, може навіть впасти в депресію. І тут зустрічається людина, якій потрібна допомога. Донор з величезним задоволенням віддає свою енергію, часом перевищуючи всі норми. Людина, яка прийняла цю енергію, стає залежним.  А далі все банально. Скільки людині не давай, їй все буде мало. І ось, перед нами готовий Вампір.

Вампіри звикають до енергетики одного донора, вони харчуються, не турбуючись про те, як воно Донору, чи встиг той відновитися, чи має що віддати. І біда Донору .якщо від занадто ослаб и не може чинити опірю Наслідки бувають занадто плачевні. Але не треба про  сумне.

Як вже говорились вище, донорів не так вже і багато. Можна уявити таку модель.
Є планета Земля, на якій живуть Звичайні люди. Донори, подібно супутникам, літають навколо Землі на своїх орбітах. Полетіти від Землі вони не можуть, тому що діє закон тяжіння. Орбіти у всіх Донорів різні: не дуже сильні Донори літають зовсім близько від планети, а ті, хто генерує величезну кількість енергії, літають далеко. Їх манить Всесвіт, але вони, підкоряючись тяжінню, здійснюють свій політ навколо планети, на якій живуть Звичайні, щоб віддати останнім те, що накопичилось.

Вампіри же, подібно астероїдам, борознять навколоземний простір, шукаючи свого Донора. І чим сильніший Донор, тим більшу кількість Вампірів він притягує до себе.

Енергія кожного Донора унікальна. В кожного вона забарвлена у свій колір. Нажаль, вірогідність зустрічі Донорів один з одним настільки мала, наскільки мала вірогідність зустрічі планет. Вони приречені бути самотніми. І в той же час, їм потрібні люди. Ось такий парадокс. Буває, що Донори летять паралельно, можуть бачити один одного .можуть спілкуватися, але це таке рідке явище! Ось як відбулася така зустріч в нашої героїні.

Аня була сильним Донором. Від народження, з тих самих пір, коли почала себе пам’ятати, рочків з півтора, Аня знала, що з нею щось не так. «Не від світу цього» - це прізвисько надовго причепилося до Ані. Вона не розуміла, що відбувається, чому її так сприймають оточуючи. Їй здавалось, що всі люди так само вміють передбачувати події, відчувати біду, лікувати чужі рани, фізичні і душевні. Але вже у чотири роки вона зрозуміла, що не можна показувати Звичайним, що вона вміє. Але Вампірів тягнуло до неї, причому, як своїх, так і чужих. Бували моменти, коли вся ця ненажерлива зграя просто висушувала дівчинку, доводячи до повного спустошення.
І тільки став дорослою, Аня спіткала майстерність захисту. Вона оточувала себе невидимою захисною кулею. І тоді починались атаки. Вампіри біснувалися, пробували пробити захист, але, бачачи марність своїх спроб, починали робити дрібні капості. Вони такі, вони так можуть.

Аня сильно страждала від того, що їй ніяк не вдається зустрітися зі СВОЇМИ. Вона знала, що десь там, на інших орбітах, є їй подібні. Так підказувала їй інтуїція, яка ніколи не підводила дівчину Але як знайти СВОЇХ? Які вони? Як впізнати?
Біда у тому, що коли Вампір шукає свого Донора, він може приймати будь-яке обличчя. Вони хитрі і спритні на вигадки, ненажерливі біси. Вампір може зробити вигляд, що він Донор, втертися в довіру, а потім спокійненько паразитувати. Це самий небезпечний тип Вампірів. Їх вирахувати дуже складно, навіть такому сильному Донору, як Аня. Все приходилось опановувати методом спроб і помилок. Інколи це було боляче. І таких Вампірів навколо неї  з роками ставало все більше і більше.

Весь останній час в душі Ані жило неспокійне очікування, очікування чогось незвичайного. Вона не розуміла, що це, звідки і що до неї прийде. Але це було не щось, це був хтось.

Зустріч відбулася. Як тільки Аня поглянула на нього, вона зрозуміла – СВІЙ! Аня рахувала себе сильно., але те, що вона відчула і цьому Донорі, було настільки величезним, могутнім і … прекрасним, що Аня засоромилась.
Він був набагато вище за неї по рівню енергетики, це відчувалось. Але, знову ж, прислухавшись до своїх відчуттів, Аня зрозуміла, що він теж радий зустрічі.

Треба сказати, що Донори при зустрічі теж обмінюються  енергією. Вони не беруть її один в одного, вони віддають. І енергія, зустрічаючи на шляху енергію іншого Донора, підсилюється в рази, вбираючи в себе те, що посилає СВІЙ, підсилюється у геометричній прогресії. А ні Вампірам, ні Звичайним ніколи не зрозуміти, що це таке. Це можна тільки відчути. При такому обміні Донор стає сильнішими, в нього з’являється можливість збільшити радіус своєї орбіти, полетіти подалі від Землі, зазирнути як можна далі в глибини Всесвіту.

Аня , тільки пару секунд знаходячись біля СВОГО, відчула, що відбувається. Її раптом ледве не знесло хвилею енергії, що йшла від нього, запаморочило голову, перехопило дихання. Енергію дівчина стала пересуватися до СВОГО. І ось, дві сили зустрілися, заграли яскравими фарбами, злилися в одне ціле, зробивши обох Донорів сильнішими.

Аня не могла прийти до тями від досі незнайомого їй почуття, хотілося жити і творити, співати і кружляти в божевільному танку. Вона ще не розуміла, що їй тепер робити з тим, що вона отримала. Подарунок був занадто щедрим. Як тепер з тим жити, куди направити отриманий дар? Одне вона знала точно – годувати ненаситних Вампірів вона більше не буде.  Краще зробити щось таке що стане в нагоді багатьом людям, допоможе , зробить трошки добрішими. Тепер Аня відчула, що стала набагато сильнішою, може набагато більше. Ніж до зустрічі.

І нехай зустріч зі СВОЇМ була зовсім коротенька, це не має значення. Дівчина тепер знає, що вона не сама, що десь є, нехай на своїй орбіті, дуже близька їй людина, в якій є частинка її енергії. Аня зрозуміла, що це і є щастя!

*******

Вампір стояв перед Анею, дивлячись на неї в упор. Його погляд вже був не вимогливий, а нерозуміючий, він просив. Ані стало шкода його, такого голодного, нещасного. Вона подивилась йому в очі, посміхнулась і послала йому маленьку частку енергії. Очі хлопця засвітилися від радощі. А дівчина розвернулась і пішла своєю дорогою, туди, куди кличе її щастя.

28 лютого 2016 р.