Розділ 8

Зранку Марек довго шукав другий плід. Він лежав у казанку під клаптем полотна, куди Марек сам його й поклав. Після цього здавалося неввічливим сердитися на плід.

Корж розламався нерівно. Більший шматок він з'їв, поки чистив шкірку правою рукою, меншим зібрав кислий сік із пальців. Останній корж із куплених перед висадкою. Риба ще лишалася, а до Дани можна було не поспішати до полудня.

Марек згорнув покривало й пішов до джерела.

Біля навісу стояв незнайомий чоловік. Тримав довгу розмічену рейку й нахиляв голову, дивлячись на неї то одним, то другим оком. Поряд на мотузці гойдалася невелика плоска дощечка. Носок його чобота був мокрий, інший — ще ні.

— Якщо посунешся на той камінь, — сказав Марек, — обидва стануть однакові.

Чоловік глянув униз і переступив.

— Не знаєш, тут нижній виступ весь ховається?

— Я його тільки два дні бачу.

— Це вже більше, ніж я сьогодні.

Він поставив рейку біля навісу й простяг руку.

— Івар.

Марек назвався. На чоловіковій долоні поперек великого пальця тягнулася стара біла смуга, а нігті були коротко зрізані, із чорною облямівкою під двома. Після рук він запам'ятав прищулені очі й широкий капелюх, який Івар одразу зсунув на потилицю.

Човен стояв трохи далі від каменя, на двох звичайних прив'язях. Невеликий, із низькою лавою посередині, складеним вітрилом і довгим кормовим веслом. Під лавою вміщувалися згортки, а біля носа лежав кіш із короткими кілочками.

Марек затримав погляд. Івар це помітив.

— Дивитися можна. Сідати поки ні, там аркуш ще сохне.

На борту справді лежала дошка з натягнутим аркушем. Обрис берега був схожий на половину скрученого листка. Усередині стояли короткі риски, плями й кілька чужих Марекові слів, які перекладач передавав тільки тоді, коли Івар сам їх називав уголос.

— Старі позначки показують широкий підхід, — сказав Івар. — А нижче тепер камінь. Людина з малим човном бачить відкриту воду й думає, що пройде там само, де великий пройшов торік.

Марек подивився на розмічену рейку.

— Перевіряєш усю затоку?

— Підхід, два місця для висадки й перехід до східного боку. Зовнішню гряду теж, скільки вдасться. Мені потрібен хід для звичайного малого човна, який потім ще захоче вернутися.

Він сказав це з такою інтонацією, наче човни іноді самі необачно вирішували інакше.

Марек долив пляшку. Холодна вода скочувалася по пальцях, і він витер праву руку об штанину, перш ніж знову взяти спис.

— Тут є білі зарубки. До сідловини, потім ліворуч.

— Бачив. Мені ще з'єднати їх із двома спусками. А ти де ночуєш?

Марек помовчав.

Низина була зовсім близько. Можна було сказати, що за двома поворотами, і Івар уже до обіду перестав би ставити зайві питання. На аркуші з'явилося б ще одне добре місце, таке саме корисне, як навіс і питна вода.

— Вище, — відповів він.

— Сухо?

— Якщо не лягати на пісок, який тільки зверху сухий.

Івар подивився на його покривало, край якого визирав із-під лямки рюкзака. Марек узяв його сьогодні із собою, щоб досушити складку біля навісу.

— Уже перевірив, — сказав Івар.

— Достатньо.

Вони усміхнулися, але наступне питання все одно прийшло.

— Є там зручний прохід до другого каменя? Із верхньої стежки його видно, а спуск закритий листям.

Другий камінь Марек бачив учора, гуляючи над берегом. З низини в той бік теж виводила вузька стежка, яку він не пройшов до кінця.

— Я весь не проходив.

— Початок покажеш?

Марек подивився на аркуш у човні. Потім на стежку.

— Ти все туди внесеш?

— Те, що перевірю.

— А якщо я не хочу, щоб біля мого місця почали ходити?

Івар перестав складати рейку. Повільно опустив коротку частину на довгу.

— Там твої двері?

— Немає там дверей.

— То я тобі їх і не малюватиму.

Марек відчув, що починає злитися. Надто легко було відповісти так, ніби він просив огородити половину моря. Він просив про місце, у якому щойно навчився нормально спати.

— Навіс уже є. Вода є. Усі й так можуть вийти на берег.

— На цей, — сказав Івар. — А звідси ще треба вибратися, якщо вода не пустить тим самим боком. Я через те й ходжу ногами.

— І приведеш інших.

— Комусь продам карту. Комусь покажу, якщо спитає. Я не обіцяю всім, що їхня затока порожня.

Марек відвернувся до води. Івар не підвищив голосу, від чого сперечатися було ще незручніше.

— Мені подобається, що порожня, — сказав Марек.

— Мені теж. Особливо коли висаджуюся з усіма своїми дощечками й ніхто не питає, чому довго стою на камені.

Він знову взяв рейку. Підійшов до нижньої сходинки, поставив кінець у воду й подивився на риску.

Марек мав піти. Замість цього ще стояв біля чашки, тримаючи пляшку в здоровій руці.

— Довго тут будеш?

— Поки закінчу ближній обрис. Потім перевірю східний бік, звідти на материк. Сьогодні, мабуть, ще тут.

Івар нахилився, провів рукою по мокрому каменю. Показав Марекові стару риску, над якою прилипло тонке волокно.

— Бачив, доки вчора діставало?

Марек показав. Те місце він пам'ятав: біля нього вмивався після сну. Івар попросив назвати, коли саме, і поставив поруч маленьку власну позначку, відділивши її від виміряного сьогодні.

Від цього простого розрізнення Марек трохи охолов. Чоловік не домальовував у морі безпечну дорогу зі слів незнайомця.

Але низину все одно не показав.

— Я піду, — сказав він.

Івар кивнув.

— Іди. Якщо сам захочеш до зовнішнього боку, не вважай сьогоднішню воду вчорашньою.

Марек уже готовий був відповісти, що теж не перший день ходить там, де можна впасти. Не відповів. Побачив, як Івар пробує сперти рейку між двома каменями й водночас тримати дощечку з ниткою, і притис йому край дощечки списом. Без перетворення, просто тупим кінцем.

Івар зняв показ і забрав дощечку.