Розділ 7

У саду щось падало з рівними проміжками. Марек почув перший удар, коли піднявся над улоговиною, другий — біля кущів. Після третього жіночий голос сказав:

— І ти туди ж.

Між листям проступив низький дах. Під ним на мотузках висіли кошики, одні порожні, інші накриті тканиною. Від стежки до будинку йшли два ряди дерев із темними круглими плодами. Одне дерево струшувала невисока сива жінка. Тримала довгу жердину під пахвою, впирала її кінцем у розвилку й сердито пересувала вище.

Марек зупинився біля краю ряду.

— Добридень.

Жінка озирнулася, глянула на спис і на порожню стежку за ним.

— Ти один чи попереду всіх?

— Один.

— Тоді не ставай під дерево. Воно сьогодні щедре.

Вона штовхнула жердину, і плід упав просто на землю, ледь не влучивши в порожній кіш. Марек підібрав його правою рукою. Шкірка була пружна, трохи тепла, із сухим коричневим кружальцем на одному боці.

— У кіш клади. Їсти з землі не треба.

Він поклав.

— Навіть якби дуже хотів?

— Тоді особливо. Дещо знизу вже давно почало їсти його першим.

Жінка притулила жердину до стовбура, розігнула спину й нарешті підійшла ближче.

— Альва.

Марек назвався. Пояснив, що приплив позавчора, живе поки над затокою й побачив дах зі стежки.

— А, Дана висадила. Тут інших бажаючих мало.

Альва глянула на його руку.

— Плоди обома м'яти не збираєшся?

— Однією можу м'яти.

— От і не треба. Сортувати вмієш?

Марек подивився на кошики. Після коржів і в'яленої риби запах саду здавався майже непристойним. Десь під дахом варилося щось густе, і він уже двічі встиг уявити ложку.

— Покажеш — умітиму.

Альва взяла плід, повернула йому м'яким боком. Під шкіркою проступала темна пляма.

— Оце в їжу не клади. Тверді сюди, тріснуті сюди. Чисті опалі можна переробити, тільки спершу оглянь. Працюватимеш до обіду — нагодую й три добрі плоди на дорогу дам. Після обіду я вже сама свої речі пакуватиму.

Він погодився.

Для роботи вона винесла низький ослін і два пласкі лотки. Порожні кошики поставила так, щоб Марекові не доводилося носити наповнені. Він залишив спис і пляшку біля огорожі, сів і поклав перший плід на коліно.

Альва підібрала жердину й повернулася до дерева.

Спершу Марек боявся відкласти добрий плід у зіпсовані й раз у раз крутив кожен під сонцем. Потім побачив, як Альва розламала той, що здався йому просто м'яким. Усередині повільно ворушився білий клубок.

Після цього перевіряв уважніше.

— А оцей? — запитав він.

— Цей ще вчора хороший був.

— Шкода.

— Мені теж. Тому й збираюся до людей. Там хліб хоча б не треба встигнути підняти з-під дерева.

Вона принесла з-під даху неглибокий посуд, поставила на ослін поруч і відібрала кілька тріснутих плодів для себе. Поки чистила, Марек роздивлявся будинок.

Перед дверима лежали зняті полиці. До стіни тулилося розібране ліжко, загорнуте в стару тканину. На одній стулці були крейдяні риски — Альва щось записувала й стирала пальцем. У дверях виднівся стіл, на якому більше не лишалося вільного кута.

— Надовго їдеш? — запитав Марек.

— До наступного сезону сюди жити не повернуся. Як останні коші зберу, зачиню. Хочу посидіти за столом, де мені хтось інший скаже, що пора їсти.

Вона піднесла очищений плід до очей, прибрала ще тонку смужку шкірки й з'їла шматочок.

— І ще хочу програти в кості. Тут нема кому.

— Самій собі не виходить?

— Виходить. Але я потім не розмовляю з переможницею.

Марек засміявся й мало не пустив добрий плід у не той кіш. Альва помітила, але тільки показала пальцем.

Вони працювали, поки тінь від дерев не дісталася його чобіт. Плоди були різні на дотик: одні гладенькі, інші ніби припилені. На кількох лишалися тонкі сліди пташиних дзьобів. Альва взяла їх окремо, викинула пошкоджене, а решту додала до свого посуду.

Марек не просив її оглядати кожен наступний. Повертав плід біля світла, перевіряв низ, клав. Коли ліву долоню почало тягти від того, як він нею весь час притримував край лотка, посунув ослін і знайшов іншу опору.

Альва вже перестала струшувати дерево. Тягнула чисту тканину на повний кіш, підтягала краї, щось тихо лічила. Марек підвівся, щоб допомогти, але вона не віддала йому вагу.

— На своєму місці закінчи. Цей я й сама занесу.

Він сів назад і дочистив останній лоток від опалого листя.

Їли під дахом. Альва відсунула для нього порожню дошку від розібраної полиці, поставила миску й ложку. Густе вариво пахло запеченою м'якоттю, але під нею відчувалися цибуля й щось пряне. На поверхні плавали маленькі золоті кружечки жиру.

Марек спробував і відразу захотів ще ложку.

— Гаряче ж, — сказала Альва.

Він кивнув, не маючи змоги відповісти.

— Всі так. Головне, потім не кажи, що тут живе жінка, яка не дає людям їсти.

Після третьої ложки вже можна було розмовляти. Марек запитав, що вона додавала, й отримав три назви, з яких упізнав тільки одну. Альва показала на невеликий сухий пучок біля печі. Листки були майже чорні, зате запах — світлий, різкий.

Вона відірвала собі один, поклала в миску й помішала.

Марек доїв, не намагаючись запам'ятати цілу нову кухню за один обід. Сидіти під дахом було добре. Відчувалася тепла стіна за спиною, у мисці лишалося трохи жиру, а стіл не хитався, коли він клав лікоть.

— Якби тут лишитися на кілька ночей, — сказав він. — Місце було б?

Альва глянула на розібране ліжко біля дверей.

— Місце для речей знаходиться завжди. Я їх і складаю, щоб потім знову не розкладати.

Він кивнув.

— Не до весни прошу.

— А я й до вечора не обіцяю. Доведеться тебе пересувати щоразу, коли полізу по свою постіль. Іще й гадатиму, чи не час нагодувати.

Це було сказано без сердитості. Марек подивився на полиці, на стіл, на наповнені коші. У нього самого рюкзак після однієї ночі вогкого піску вже був розібраний до останнього ремінця. Тут людина збирала цілий сезон.