Розділ 6

Коли Марек пішов по воду на ніч, над джерелом ще світліла вузька смуга неба. Він ніс пляшку й флягу, спис тримав під пахвою правої руки. На короткій знайомій дорозі це було незручно рівно настільки, щоб наступного разу захотіти взяти щось одне.

Біля навісу вода, як і раніше, текла зі скелі. Марек наповнив посудини, поставив їх на камінь і розправив затерплі пальці. На стежці над ним зашурхотіло сухе листя. Вітер ішов із того боку, де за кущами відкривалася невелика улоговина.

Він помітив її ще вдень: край стежки, кілька роздвоєних стовбурів і м'який темний спуск. Тепер там трималося останнє світло, а кущі на верхньому ребрі майже не рухалися.

Марек піднявся, лишивши воду біля навісу.

Стежка не тікала далеко. За двома поворотами він вийшов на край улоговини й побачив вузьку смугу твердої землі між камінням. Унизу росли широкі рослини з товстими складеними листками. Кожен листок був ніби згорнутий уздовж, блідий ззовні, темний у розриві.

Шум моря стих не відразу.

Спершу з нього пропали різкі удари води об камінь. Потім лишилося рівне низьке дихання, яке не тягнуло увагу на себе. Марек зупинився, взяв спис з-під пахви й поставив поруч. Біля кущів на верхньому ребрі знайоме поколювання близького потоку ще відчувалося виразно; тут воно стало слабшим, розсіяним.

Він подивився на листки. Не знав, чи справа в них, у камінні, чи в тому, як улоговина приймає вітер. Знав тільки, що тут не хочеться відразу знайти наступну думку.

На сухому виступі лежало кілька шорстких оболонок від плодів. Марек зсунув їх носком чобота, сів і розправив плечі.

Можна було сидіти.

Унизу майже не було піску, самі дрібні сірі камінці й низькі стебла. Поміж ними повільно повзала пласка істота з двома світлими краями спини. Вона вибралася на оболонку, оглянула її всім тілом і поповзла далі. Марек утратив її з очей, коли та зайшла під листок.

Йому хотілося лишитися до темряви. Потім захотілося заснути тут, не встаючи ще раз тільки для того, щоб піти спати в іншому місці.

Він згадав мокрий бік минулої ночі й усміхнувся. Підвівся, розгріб дрібне каміння на виступі. Нижче було сухо. Ткнув пальцем у щілину біля стіни, де накопичилося листя: там теж. Поверхня йшла трохи під нахилом, але достатньо пологим, щоб умістити себе й рюкзак.

До берега повернувся зі списом, поки було видно кожен уступ. Спершу відніс рюкзак і спис в улоговину. Казанок причепив до рюкзака за ручку; метал один раз дзенькнув об камінь, і Марек зупинився, щоб переставити його. Потім зняв із гілок мотузку, забрав покривало з полотном і воду, яку лишив біля навісу. Уже втомився переносити власне ліжко навіть на таку малу відстань.

В улоговині розклав полотно знизу. Не натягав даху, поки не мав від чого ховатися. Примірявся, де лежатиме стегно, витяг два камінчики й залишив решту до першої скарги тіла.

Коли ліг, зверху між кронами ще було видно небо. Воно потроху темнішало, а Марек слухав, як далеко внизу рівно дихає море.

Думка про Вельден з'явилася сама.

Він пам'ятав свою квартиру. Міг уявити поворот до станції, чужі обличчя в черзі, Неме над кошем. Нічого не треба було витягувати з темного провалу. Навіть дрібниці приходили: олівець за Еліасовим вухом, біла пляма на щоці Тарена, хустка Рути на лаві.

Вони не ставали далекими чи несправжніми. Просто можна було згадати хустку й лишитися лежати, не тягнучи за нею весь ланцюг своїх пояснень.

Марек торкнувся шнурка перекладача під коміром. У внутрішній кишені рюкзака лежав мертвий телефон, у зашитій — ключ. Пам'ятав і двері, до яких ключ колись підходив.

Стегно потягло. Марек перевернувся, підсунув край покривала й знову вмостився.

За деякий час зрозумів, що більше не перевіряє, чи добре йому. Слухав низький шум, раз у раз відчував прохолоду на носі й потроху зігрівав місце під собою. Десь над улоговиною коротко пискнув птах. Марек розплющив очі, але в темряві нічого не побачив.

Заснув без рішення, коли саме це зробити.

На світанку знову почув того самого чи іншого птаха. Листя над ним було світле по краях, середина улоговини ще лежала в тіні. На вощеному полотні коло ноги зібралося кілька крапель. Нижній бік покривала лишився сухий.

Він посидів, розминаючи пальці правої руки. Міг би полежати довше. Захотів їсти, тому дістав корж і з'їв, не виходячи зі свого покривала. Крихти зметнув на голу ділянку каменя подалі від узголів'я.

Усю ніч ніхто не піднімав над ним дугу, не виносив порожній посуд і не починав робочого дня за стіною. Улоговина лишалася такою самою, коли він устав. Марек затримався на краю, вдивляючись у знайомі складені листки.

Раптом захотілося з'ясувати, наскільки далеко можна відійти й усе ще так почуватися.

Він узяв пляшку, спустився по стежці до навісу. На верхньому ребрі почув море виразніше, нижче вдарив різкий звук хвилі по порожнині в скелі. Вітер торкнувся шиї, й звичне близьке поколювання біля кущів стало сильнішим.

Думки не навалилися всі разом. Марек умився, зняв пов'язку, промив долоню. Поки шкіра сохла, згадав, що до повернення Дани лишалося вже небагато. Треба буде вчасно зібратися, не забути про воду й витягти себе з того виступу, де так зручно лежати. Потім згадав роботу на березі, гроші, кімнату Ворена. Кожна думка ніби просила негайно дати їй місце попереду інших.

Він сидів і сердився вже на те, що вмивається надто довго.

Тут, біля навісу, було те саме море, яке вчора цілий день тішило його. Сніданок був у животі, рука не стала гіршою. Марек підняв очі на дорогу в улоговину.

Коли повернувся, не сів одразу. Поставив пляшку, обійшов виступ із покривалом і глянув, чи не виводить інша стежка до того самого місця. Вона губилася серед низьких стебел. Він повернувся своїми слідами, обережно, щоб не потоптати широкі листки.

Полегшало, поки він прибирав зі спального місця суху оболонку, що впала за його відсутності.

Марек сів. Спробував пригадати все, що крутив у голові біля джерела. Пригадалося без труднощів. Рейс Дани був так само потрібен, гроші так само не безкінечні. Тільки відповідати всім цим речам одночасно вже не хотілося.