Розділ 4

Останню віконницю Марек перевіряв на світлі. Підняти її Таренові було легше, ніж йому, тому Марек відійшов і тільки показав на місце коло завіси.

Там лишилася маленька крапля олії. Тарен повернув стулку, Марек зняв краплю ганчіркою. Більше чіплятися було ні до чого.

— Усе, — сказав Тарен. — Тепер можна ставити й дряпати назад.

Робочий стіл за чотири дні став майже знайомим. Праворуч була щербина, у яку весь час скочувався скребок. Ліворуч дерево потемнішало від розлитої олії. Марек зчистив пил, зібрав обрізки й повернув інструменти туди, звідки брав.

Ворен приніс сім марок. Не запитав, чи Марек передумав щодо кімнати; зайшов оглянути віконниці й лишив їх із Тареном удвох.

— Повернешся, покажу прес, — сказав Тарен. — Якщо до того часу кузен знову не передумає продавати.

— Ще твій стіл побачу.

— От стіл спершу й треба буде купити.

Він простягнув руку. Марек потис правою, коротко, і Тарен відразу взявся шукати щось під лавою. Порожній ящик, у який вони збирали обрізки, тепер стояв між готовими стулками. Приймальня лишалася з роботою й без Марека.

Він дійшов до кімнати, залишив рюкзак, умився й перев'язав долоню чистою тканиною. Учорашнє полегшення вже не тримало його так м'яко. Поки витирав шию, двічі подумав, що можна було погодитися на кімнату й мати ще одну пробу без нового найму.

Думка була зрозуміла. Від неї не зникало бажання піти до води.

Дана сиділа в човні й латала край широкого ременя. Побачивши Марека, поклала голку в коробочку, закрила її й показала на місце біля носа.

Він віддав дві марки. Дана прибрала їх у кишеню.

— Зі списом що робитимеш?

Марек подивився на довгий держак у правій руці. На причалі він нікого не зачіпав. У човні від нього раптом стало дуже тісно.

— Покладу вздовж.

— От і поклади. Звідси. Вістрям від мене.

Він присів, подав спис у човен, умістив уздовж борту. Дана притисла його під лавою короткою петлею, потім відсунула край петлі від місця, де стоятиме Марекова нога.

— Тепер сам.

Марек сперся правою на борт і переніс ногу. Човен пішов від причалу, неохоче повернувся на прив'язі. Марек завмер, розставивши ноги так, ніби ширший крок міг зробити воду твердою.

Дана мовчки стукнула чоботом по лаві.

Він сів.

— Я ж ще не сказав, що вже вмію, — зауважив Марек.

— І добре. Мені менше сперечатися.

Вона показала, де сидіти, поки інша людина рухається. Марек двічі встав, пересів і повернувся. Вперше поклав ліву руку на край, але не став на неї спиратися: просто зняв, знайшов інше місце для правої. Вдруге вже присів нижче, і човен хитнувся значно менше.

Дана відв'язала берегову мотузку, взяла весло й відвела їх від причалу. Вода між човнами пахла водоростями й прогрітими бортами. З цього місця кам'яні сходи здавалися вищими, а люди на них — дивно впевненими у своїх ногах.

Марек сидів, відчуваючи, як під ним ходить ціла річ. Дана майже не дивилася на нього. Вона провела човен повз довгий торговий борт, почекала, поки з носа знімуть важкий кіш, і тільки тоді завернула до малого вільного причалу.

— Мотузку візьми, — сказала вона. — Здоровою. Коли скажу, покладеш петлю на стовпчик.

Марек зібрав вільний кінець. Петля була велика, дряпала зап'ястя сухими волокнами. Хотілося намотати її міцніше, щоб не випустити.

Дана торкнулася пальцем його руки.

— З руки зніми. Випустиш — підберемо. Разом із тобою підбирати довше.

Він розплутав оберт. Тримав тільки вільний кінець, який можна було відпустити.

Коли стовпчик наблизився, Марек потягнувся надто рано. Петля зісковзнула по мокрому дереву, впала у воду. Він рвонувся підбирати й відчув, як борт повертається під правою долонею.

— Сиди, — сказала Дана.

Він сів. Вона відвела човен на пів довжини, підтягла мотузку веслом і подала йому знову. Обличчя в неї не змінилося.

— Підвезу ближче. Тобі до стовпа летіти не треба.

Другого разу Марек дочекався. Стовпчик опинився поряд із коліном, петля лягла на нього, майже не натягнувшись. Дана ще трохи посунула човен, і тільки тоді Марек вибрав вільну слабину. Вага лишилася на прив'язі.

Він видихнув і відчув, що весь час стискав зуби.

На причалі хтось спитав Дану, чи не візьме завтра дві додаткові бочки.

— Одну порожню можу, — відповіла вона.

— Вони невеликі.

— Я теж. І човен не виріс.

Чоловік пішов шукати когось із більшим човном. Дана дала Марекові відв'язати петлю й повела суденце до пологого кам'яного спуску в дальньому кутку гавані.

Там треба було вийти.

Спершу вона вперла ніс у зручне місце, сама ступила на камінь і втримала борт. Марек передав їй свою поклажу з лави — сьогодні там була тільки пляшка — і лише тоді підвівся. Поставив одну ногу на суху смугу, правою рукою тримався за край, поки не переніс вагу.

Вийшло повільно. Зате обидві ноги стали на камінь, а ліву долоню не довелося розтискати від болю.

— З рюкзаком було б веселіше, — сказав він.

— Тому рюкзак спершу подаси мені. Не на спині попливеш.

Вони повторили посадку й вихід. Коли Марек знову сів на лаву, стегно нило. Він змістився, знайшов опору для стопи й зрозумів, що добре втомився, хоча майже нічого не переніс.

Дана повернула їх до свого місця. Цього разу Марек поклав петлю на стовпчик без ривка. Прив'язувала вона сама; йому показала, як прибрати кінець, щоб не лишити пастку під ногами.

За весло він за весь час так і не брався.

— На західному камені зійдеш, — сказала Дана, коли він вибрався на причал. — Якщо вода буде така. Якщо ні, підемо в селище. Мене там чекають, тобі теж буде куди вийти.

— Завтра зранку?

— У темряві не приходь. Відкриють рибні ряди — тоді приходь. Справжні речі принесеш усі. І одразу вирішиш, коли назад: я свого рейсу заради тебе не мінятиму.

Марек забрав спис, випив води. Від шорсткої мокрої мотузки на правій долоні лишилася світла смуга. Дана вже дістала голку й розкладала ремінь на колінах.