Розділ 1

Вітер ударив Марекові в обличчя раніше, ніж він устиг роздивитися інший бік. Під чоботом хруснуло щось дрібне. Він переніс вагу на другу ногу, відійшов від світла й опустив очі: у щілинах між плитами лежали білі уламки мушель.

Пахло сіллю, гарячим жиром і мокрою деревиною. Знизу долинав глухий стукіт, потім хтось довго й сердито кликав Ота, який, судячи з голосу, мав би вже давно бути на місці.

Жінка з кошиками стояла біля поручня. Один із її птахів розкрив крила, впіймав вітер і мало не перекинув кошик. Господиня притисла його ліктем.

— От удома розправлятимеш, — сказала вона.

Перекладач передав слова із коротким запізненням. Марек торкнувся шнурка під коміром і рушив слідом за людьми, які знали, куди йти.

За широкими сходами відкрилася вода.

Він спинився так раптово, що чоловік позаду зачепив його рюкзак.

— На краї дивись скільки хочеш.

Марек посунувся до поручня.

Море займало все місце, якого він не бачив зі сходів. Сіре поблизу, далі воно світлішало; над довгою смугою мілини стирчали темні спини островів. Сонце сховалося за хмарою, але один острів іще був освітлений, наче про нього забули. У нижній гавані гойдалися човни. На протилежному боці затоки щось біле підіймалося над водою, повільно складалося й зникало. Вітрило чи крило — звідси було не розібрати.

Марек ніколи не бачив цього моря. Уже це здавалося достатньою причиною постояти.

Під лямкою почало нити плече. Він поправив рюкзак правою рукою, переставив спис і відійшов від поручня. Пошук людини на ім'я Еліас вимагав менше захопленого виразу обличчя й більше ходіння.

Нижніх спусків виявилося три.

Один вів до пасажирських лав, другий — під майданчик вузла, звідки тягло прохолодою. Третій зникав між двома будинками. Марек пройшов до другого спуску, вирішивши, що це найбільше схоже на місце роботи. Там сидів чоловік із тазом на колінах і чистив маленькі металеві коліщатка. На питання про Еліаса він показав через плече, не відриваючись від таза.

За його спиною була глуха стіна.

Марек обійшов будинок і потрапив у двір, де двоє хлопців мили лави. Старший вислухав ім'я, задер голову й гукнув у вікно. Звідти відповіли, що Еліас пішов до води.

Це принаймні звужувало пошук до всього берега.

Повертатися з рюкзаком угору не хотілося. Марек пройшов уздовж будинків і знайшов двері з намальованим ліжком. Біля малюнка хтось домалював три хвилясті риски. Він сподівався, що вони означають море, а не стан матраца.

Господиня стояла на ослінчику й підв'язувала фіранку. Побачивши спис, одразу показала на куток біля входу.

— Вістрям до стіни. Тоді говори.

— Воно закрите.

— А стіна безкоштовна. Хай радіє.

Марек притулив спис так, як вона просила, і запитав про кімнату.

За дві марки можна було отримати вузьке ліжко нагорі, воду для пиття та вмивання. Їжу господиня не готувала. Вікно виходило на сусідній дах, зате двері замикалися зсередини. Вона відчинила кімнату, зачекала, поки він огляне матрац, і не стала пояснювати, скільки людей мріють про такий дах над головою.

Марек заплатив.

Марки дзенькнули об її долоню. Його гаманець став легший, а кімната до ранку — його. Він зняв рюкзак, обережно розігнув пальці лівої руки. Під тканиною було тепло й трохи свербіло. Зняв пов'язку, умився, промив долоню чистою водою й дав їй обсохнути, поки їв один із куплених у Бріти коржів.

У кімнаті пахло нагрітим дахом. За стіною чхали, потім хтось із очевидним задоволенням полаяв пил. Марек розстелив сіре покривало із синьою смугою на краю ліжка. Вощене полотно лишив складеним у рюкзаку; сьогодні йому не треба було тримати небо.

Він посидів, слухаючи нове місце. Зуби ще пам'ятали сухий корж, а знизу весь час тягло смаженим. Грошей на перший обід вистачало. На всі обіди після нього — вже ні.

Марек допив воду й знову наклав тканину на долоню.

Господиня біля входу пересипала щось із великого мішка в малий. Він запитав, чи знає вона Еліаса, який працював біля нижніх сходів.

— Знаю. Світлий такий, весь час ховає олівець за вухо й шукає.

— Мені його не описували.

— То з олівця й почни. Під найдальшим спуском настил перестилають. Як не там, то вже пішов.

Він подякував і забрав спис.

Без рюкзака сходи виявилися коротшими. На нижній вулиці над дверима сушилися великі круглі сита. Вітер повертав їх одне до одного; вони тихо стукали об стіну, і жінка зсередини раз у раз відсувала найближче. Далі продавали рибу з блакитною смугою вздовж спини. Марек затримався, щоб роздивитися, але продавець уже потягнувся до ножа, і довелося похитати головою.

Біля останнього спуску частину проходу перегородили дошками. За огорожею чоловік у короткій запорошеній сорочці стояв навколішки й просував тонку дерев'яну смужку під край настилу. Поряд лежали інструменти. Олівець був за лівим вухом.

— Еліасе?

— Якщо про ці дошки, то завтра. Сьогодні ще не можна.

— Я від Неме.

Чоловік випростався. Примружився до сонця, яке саме вийшло з-за даху.

— Вона прислала?

— Ні. Назвала тебе. Я сам прийшов.

Еліас подивився на спис, на тканину на Марековій руці. Потім знову на обличчя.

— Як вона?

— Працює. Сердиться на полотно.

— Значить, добре.

Марек усміхнувся, і Еліас теж, хоча, мабуть, уявляв інше полотно й інший двір.

Біля води били по залізу. Вузька тінь від поручня повільно сунулася по голій шиї Еліаса. Марек раптом не знайшов слів для того, заради чого купив квиток і пройшов усі сходи. Спитати незнайомого чоловіка, чи справді той кілька днів не хотів зникнути з власної голови, було важче, ніж назвати ім'я.

— Вона казала про пробу, — сказав він. — Після якої тобі стало легше.

Еліас перестав усміхатися, але не відвернувся.

— Було таке.

— Давно?

— Ще до того, як я взявся за цей спуск. Він тоді здавався вдалою роботою. — Еліас витер зап'ястям піт. — Зараз довелося б торгуватися довше.