Свідки

Першою це помітила жінка, яка мила виноград.

Вода збігала ягодами, збиралася в долонях і витікала крізь пальці. Жінка закрутила кран. Почекала. Потім відкрутила знову.

Нічого не змінилося.

Вона витерла руки об сукню й вийшла з кухні, а виноград лишила в мийці. Вода текла далі.

Згодом усі питали, чому вона не покликала інших.

Вона відповідала:

— Я думала, ви теж бачите.

---

Хлопчик сидів під столом.

Він бачив ноги: босі, у шкарпетках, у важких черевиках. Бачив, як одна ступня повільно наступила на іншу й так і лишилася.

Коли згори заговорили, хлопчик притис до грудей дерев'яну конячку.

У конячки не було однієї ноги.

Хлопчик затулив їй долонею рота.

---

Чоловік біля вікна сказав, що на вулиці нічого не діялося.

Автомобіль зупинився перед переходом. Літній чоловік притримав двері під'їзду дівчині з коробкою. На балконі навпроти витрушували доріжку.

Звичайний день.

Але тіні лежали не там, де стояли речі.

Чоловік біля вікна це помітив, проте вирішив нікому не казати.

---

Собака спав.

Уві сні він перебирав лапами, поскиглював, раз навіть вильнув хвостом.

Коли все скінчилося, собака прокинувся, підійшов до кожного й обнюхав коліна.

Біля одного місця він затримався надовго.

Там нікого не було.

Потім сів мордою до дверей.

---

Найстаріший із присутніх запевняв, що впізнав звук.

— Таке вже бувало, — сказав він.

Його попросили пригадати, коли саме.

Він довго ворушив губами, наче відділяв їстівне від неїстівного.

Потім назвав рік, коли його ще не було на світі.

Ніхто його не виправив.

---

На столі стояло дев'ять чашок.

Із восьми пили. У дев'ятій чай стояв неторканий, але на вінцях темнів вологий слід.

Жінка, що мила виноград, витерла чашку.

Слід з'явився знову.

Вона витерла ще раз.

— Перестань, — сказав хтось.

— Я майже, — відповіла вона.

---

Чоловік у важких черевиках вийшов на подвір'я.

Зняв пальто.
Склав його на землі.
Зняв піджак.
Поклав поверх пальта.
Розстебнув сорочку.

Його спитали, що він робить.

— Тут спекотно.

З рота йшла пара.

Чоловік зняв сорочку й дбайливо розправив рукави. На грудях у нього була маленька кругла западина, гладенька, без рубця.

Він прикрив її долонею.

— Не дивіться.

Усі відвернулися.

---

Дівчина з коробкою так і стояла в під'їзді.

Коробку було перев'язано мотузкою. На дні проступила темна пляма.

— Вам допомогти? — спитав літній чоловік.

— Уже ні.

Вона поставила коробку на сходинку. Чоловік хотів відпустити двері.

— Потримайте ще трохи.

Він тримав.

Усередині щось перемістилося.

Не вдарилося об стінку, не шкрябнуло — просто лягло інакше.

Літній чоловік зняв шапку.

— Усе, — сказала дівчина.

І він відпустив двері.

---

Двоє запам'ятали запах.

Один казав: мокрий камінь.
Другий: тепле волосся.

Вони сперечалися тихо, майже чемно, доки жінка не принесла з кухні блюдце.

На блюдці лежало кілька виноградин.

Кожну було розрізано навпіл.

Кісточок усередині не виявилося.

Усередині було те саме, що й зовні: шкірка, вкрита сизим нальотом.

— Ось запах, — сказала жінка.

Обидва нахилилися.

Один заплакав.

Другий засміявся й не міг спинитися.

---

Хлопчик виліз з-під столу.

— Тепер можна? — спитав він.

Ніхто не зрозумів, про що він.

Він підійшов до порожнього місця й поставив дерев'яну конячку на підлогу. Без однієї ноги вона не стояла. Хлопчик підтримував її двома пальцями.

— Тепер, — повторив він.

І відпустив.

Конячка не впала.

Жінка витерла долоню об сукню й простягла руку. Хлопчик узяв її за два пальці, як завжди, коли вони переходили дорогу, але з місця не зрушив. Вона могла б просто взяти його на руки.

Вона почекала.

Хлопчик відпустив її пальці.

І в тиші стало чути, як у мийці тече вода.

---

Тоді всі заговорили водночас.

Одні вимовляли імена. Інші називали числа. Треті рахували присутніх і щоразу збивалися на дев'яти. Хтось назвав ім'я. Ніхто не озвався. Інший повторив його тихіше. Хтось вимагав відчинити двері, а хтось уже тримав їх зачиненими. Жінка повернулася на кухню. Виноград лежав під струменем. Старий повторював рік. Чоловік на подвір'ї просив повернути йому одяг, але ніхто не наважувався торкнутися.

Тільки чоловік біля вікна мовчав.

Його тінь повільно повзла стіною вгору.

Коли вона сягнула стелі, він сказав:

— Не сюди.

І все вщухло.

---

Після цього кожен прожив своє життя.

Жінка більше ніколи не купувала винограду.

Хлопчик виріс і всюди носив із собою уламок дерева, але звідки він у нього, пояснити не міг.

Дівчина залишила коробку в під'їзді. Уранці її не знайшли.

Найстаріший пережив усіх.

Собака ще багато років підходив до порожнього місця, перш ніж лягти.

---

Про воду сперечалися довше, ніж про все інше. Жінка пам'ятала, як повернула кран, але не пам'ятала, в який бік. Чоловік у важких черевиках казав, що чув воду навіть із подвір'я.

— З кухні на подвір'ї не чути, — сказала вона.

— Я знаю. Я потім ходив слухати.

Про те, що сталося, так і не дійшли згоди.

Хтось вважав, що їх урятували.

Хтось вважав, що їх попереджали.

Хтось не пам'ятав нічого, крім води, що текла.

І тільки одна людина до кінця життя була певна, що того дня не сталося геть нічого.

Саме їй щоночі доводилося вставати,
відчиняти вхідні двері
і впускати інших.