Розділ 16. Гіпермаркет “пекельні будматеріали” vs Сміттєзвалище Токсичних відходів.

Портал виплюнув їх посеред третього ряду гіпермаркету «Пекельні будматеріали».

Тут пахло свіжорозпиленою трунною дошкою, дешевим силіконовим герметиком і концентрованим відчаєм суботнього ремонту, а над головою гуділи тьмяні лампи денного світла, крізь які час від часу пробивалися іскри, а під стелею літали здичавілі дрони-гаргульї, транслюючи кожен крок пари на багатомільйонну аудиторію пекла.

— Таймер пішов! — загорлав із гучномовця голос Савелія. — Сорок хвилин на збирання шафи-купе для склепу серії «Вічний спокій-люкс»! Без інструкції! Хто розіб'є дзеркало — платить душею!

Кенгуру в сукні для вагітних миттєво впала в бойовий раж. Її очі за пластиковою мордою тварини спалахнули лютим полум’ям гормонального гніву. Вона хвацько вперла кулаки в боки, здула пасмо волосся, що вибилося з-під маски, і пхнула ногою велетенську пласку коробку з пресованого праху й тирси.

— Ану підйом, тюхтію! — гаркнула вона так, що з сусіднього стелажа з мішками «Цемент-644» посипалася сіра курява. — Рви упаковку! У нас дитина скоро народиться, а речі складати нікуди! Якщо ми через твою лінь профукаємо триповерховий склеп, я тебе в цей казан замість холодцю закатаю!

Троль у масці Єнота важко, утробно заскиглив. Після дванадцятигодинної зміни в серверній, де він вручну перезавантажував котли через вічні ddos-атаки праведників, його мозок відмовлявся функціонувати в тривимірному просторі. Він упав на коліна біля розірваного картону, втупився мутним поглядом у купу дощок, рейок і пакетик із сотнею однакових кривих саморізів.

— Тут... тут немає схеми архітектури, — прохрипів Єнот, нервово чухаючи маску смугастої тваринки. — Де документація? Де мануал?! Хто так проектує базу даних?! Чому ліва стінка довша за праву на шість сантиметрів?! Це ж баг!

— Сам ти баг! — Кенгуру схопила з полиці важкий іржавий ключ на тридцять два і загрозливо нависла над ним. — Ти мужик чи хто?! Крути давай!

— Я системний адміністратор! Я бекенд тримаю! — заверещав троль, судорожно намагаючись встромити меблевий конфірмат у палець замість отвору в ДСП. — Я не вмію збирати фізичні об'єкти! У мене лапки! У мене депресія і вигорання! 

— Я тобі зараз таке вигорання влаштую — уся техпідтримка завидуватиме! — вискнула відьма, входячи в класичний раж майбутньої матері під час ремонту. — Хто дитину зачав?! Шевченко ?! Тримай дошку, кажу! Рівно тримай!

Вона з розмаху гепнула кулаком по верхній панелі шафи, намагаючись вбити шкант. Тріск рознісся на весь торговий зал.

Конструкція, зібрана з гівна, палиць та мертвої деревини, загрозливо похитнулася. Троль підставив спину, намагаючись утримати шафу, але в цей момент відьма вирішила прикрутити направляючу для розсувних дверей. Вона схопила шуруповерт на акумуляторі з пекельних душ. Інструмент завив, як поранена баньші, плюнув синім полум'ям і намертво приварив край її вагітної сукні до задньої стінки з фанери.

— А-а-а! Вогонь! — заверещала Кенгуру, стрибаючи на одній нозі й луплячи троля по голові залишками плінтуса. — Туши, йолопе! Сукня нова!

Єнот у паніці схопив найближчу банку з написом «Есенція чорної смоли: екстра-стійка» і з розмаху вихлюпнув її на відьму.

У прямому ефірі мертва тиша, яку порушував лише звук капаючої смоли. Відьма стояла, намертво приклеєна задом до фанери шафи, із залитим чорною жижею животом, а в руках стискала зламану полицю.

Троль упав обличчям у тирсу і забився в тихій істериці:
— Тільки не пиши тікет на моє звільнення... Я перероблю... Я патч випущу...

Камери кружляли над ними, ловлячи кожен міліметр цієї драми, а на табло таймера безжально миготіли останні п'ятнадцять хвилин.

Таймер над їхніми головами вибухнув оглушливим, противним звуком.

Саме в цю мить закони фізики, які досі трималися на чесному слові та магії, остаточно здалися. Шафа-купе моторошно заскрипіла, похитнулася і з гуркотом розвалилася, ховаючи під уламками ДСП нещасного троля. Кенгуру, намертво приклеєна до задньої стінки, гепнулася на спину, мов перекинута черепаха, марно дриґаючи ногами в повітрі.

— Час вичерпано! — радісно сповістив голос Савелія з динаміків. — Завдання провалено! Меблів немає, склепу немає! Але яка драма, які емоції! Рейтинги трансляції пробили стелю!

З-під купи тирси повільно піднялася рука Єнота. Пальці конвульсивно стискали єдиний, намертво зірваний саморіз. Пара не отримала жодного балу за архітектуру, але їхній сімейний сюжет уже розібрали на меми у всіх дев'яти колах Пекла.

Тим часом на іншій локації жанр реаліті-шоу різко змінився з побутової комедії на хардкорний індастріал-горор.

Сміттєзвалище Токсичних Відходів зустріло Лисицю та Грізлі класичним   задушливим туманом кольору хворої печінки. Земля під ногами дихала й пульсувала. Велетенське кладовище згнилих механізмів, медичних відходів, іржавих циркулярних пилок і радіоактивного слизу. У калюжах кислоти лопалися бульбашки, випускаючи в повітря їдкий газ, від якого миттєво сльозилися очі навіть у сутностей.

Тишу локації порушувало лише вологе чавкання бруду.

Сукуб в масці хитрої Лисиці гидливо підняла поділ своєї сукні, намагаючись не вступити в калюжу, в якій плавало чиєсь розчинене обличчя.

— Котику, мені тут не подобається, — прошепотіла вона, тулячись до могутнього плеча свого супутника. — Тут надто... атмосферно. Як ми маємо зробити з цього брухту стіл і стільці? Тут усе гниле.