розділ 15. Острів кохання. Будуємо склеп разом. Кастинг.

Офіційне повідомлення матеріалізувалося посеред мого столу, ледь не перекинувши макітру з вергунами.
Важкий пергамент кольору застиглої лави, завірений масивною сургучевою печаткою з тисненням у формі двох палаючих сердець, пробитих стрілою купідона.
«ОФІЦІЙНЕ ЗАПРОШЕННЯ НА РЕАЛІТІ-ШОУ "ОСТРІВ КОХАННЯ: ЗБУДУЙ СВІЙ СКЛЕП" Шановна пані Анна! Оргкомітет головного медійного проєкту Пекла запрошує Вас взяти участь у закритому відборі. Фіксована винагорода лише за вихід на знімальний майданчик: 50 000 системних монет. У разі перемоги — елітний триповерховий склеп в урочищі Чорних Скель у повну власність. Умови: повна анонімність, захисна маска, готовність до командної роботи».
Я відсунула горнятко з узваром і примружилася.
«Острів кохання». Конкуренти.
Впевнена на 100% , що ці системні паразити побачили, який шалений трафік я підняла на звичайному ярмарковому звідництві, і вирішили масштабувати ідею до телевізійного формату, щоб підім'яти під себе ринок. Класичне недобросовісне поглинання стартапу державною монополією, отже ж … бюрократи.
Але цифра виплат за участь перекривала мій місячний бюджет на оренду офісу та закупівлю чаю. Моє минуле життя навчило мене простому правилу: якщо конкурент виходить на ринок із масивним маркетинговим бюджетом, ти заходиш на його територію, з'їдаєш його фуршет, забираєш гроші за вхід і забираєш його цільову аудиторію прямо з-під носа.
— Ну що ж, — я допила остиглий узвар і згорнула запрошення. — Якщо вони готові платити за мій вихід на сцену, гріх відмовляти цим медійним дилетантам.
Через три години я стояла перед брамою відбіркового павільйону в Сьомому секторі.
Масштаб кастингу вражав і водночас викликав у моєї внутрішньої топ-менеджерки нестерпне бажання розігнати всю лінійну службу бісів до бісової матері. Черга бажаючих «збудувати склеп кохання» розтягнулася на два кілометри вздовж розлому. Тут були сотні одинаків: виючі перевертні, зажурені кістяки, болотні потвори, що судорожно чистили луску перед дзеркалами, і молоді демонеси, які лаялися за чергу на накладання гриму. Організація логістики була нульовою — натовп тиснувся, штовхався, а дрібні біси-координатори з бейджами на шиях лише панічно метушилися вздовж паркану.
Я стояла у своїй незмінній, заляпаній матросці, абсолютно байдужа до метушні довкола. Поруч у черзі нервово поправляв залізну лицьову пластину високий, мовчазний чолов'яга в темному грубому плащі. Він тримався окремо від натовпу, наче потрапив сюди випадково або відбував найгіршу в житті повинність.
Нарешті черга доповзла до першого пропускного пункту. За столом реєстрації сидів засмиканий біс-кастинг-директор, обкладений анкетами.
Чоловік у залізній масці зробив крок уперед.
— Ім'я, статус, мета участі, — навіть не підводячи очей від паперів, монотонно пробубонів клерк.
— Костянтин, — глухо відповів той з-під металу. — Доброго дня.
Біс ковзнув поглядом по своєму магічному планшету, раптом різко завмер, витріщив очі на екран, а потім на учасника. Його щелепа буквально відвисла. Пальці затремтіли так, що стилус випав на стіл.
— К-костянтин?.. — заїкаючись, перепитав біс, хапаючи повітря ротом. — Зелена мітка вищого... тобто, кастинг пройдено! Миттєво! Жодних запитань! Ось Ваш персональний жетон, проходьте у VIP-зону для фіналістів! Наступний!
Чоловік у масці ледь помітно кивнув і, намагаючись не привертати уваги, попрямував за лаштунки.
Я зробила крок уперед, ковзнувши чіпким поглядом по спині цього дивного типа. Гарна фізична форма та рівна постава людини, яка звикла роздавати накази, а не стояти в чергах за безкоштовною юшкою, і абсолютно неадекватна реакція приймальної комісії. Тут явно пахло кумівством або посадовою корупцією найвищого ґатунку.
— Так, хто тут у нас... — біс нарешті звів очі на мене, і його обличчя знову перекосило, але вже від паніки зовсім іншого сорту.
— Доброго дня. Анна, — сухо промовила я, опершись кулаком об край столу.
Біс гарячково застукав пазурами по планшету, перевіряючи списки, і судорожно ковтнув клубок у горлі. Здається, моє прізвище горіло в нього в базі якимось особливим червоним прапорцем від генерального продюсера.
— А-анна... Та сама? Тобто... учасниця спеціального пулу! — він навіть підвівся з крісла, простягаючи мені важкий срібний бейдж із номером два. — Ви зараховані до основного складу автоматично! Проходьте, будь ласка, на знімальний майданчик, перший етап розпочнеться за десять хвилин!
Я взяла жетон, підкинула його на долоні й холодно посміхнулася:
— Прекрасно. Де видають добові та договір про страхування відповідальності перед третіми особами? Працюємо.
Поки я вимагала в загнаного біса свій екземпляр контракту, кастинговий конвеєр за моєю спиною перетворився на виробничий стендап.
Комісія відверто валилася з ніг від утоми. Але коли в намет ввалилася наступна двійка, продюсери в апаратній миттєво зробили стійку.
Та сама відьма з моєї нічної зміни в лікарні. Проте тепер вона виглядала так, ніби щойно зійшла з обкладинки журналу «Молодий некромант»: зелений відтінок шкіри замасковано дорогим пудровим тоном, на носі жодної бородавки, а чорне лахміття замінила приталена сукня для майбутніх мам, яка вигідно підкреслювала акуратний животик. Поруч із нею, похнюпившись, плентався кремезний кам'яний троль із синіми колами під очима та бейджем «Провідний сапорт-інженер серверної».
— Ми прийшли парою! — рішуче заявила відьма, гримнувши сумочкою по столу. — Склеп потрібен нам під розширення житлової площі! У нас дитина на підході, а цей тюхтій досі живе на робочому місці між серверами!
— Жінко, у мене пінг скаче і база падає... — спробував заперечити троль.
— Мовчати! Заради безкоштовного триповерхового склепу ти в мене й бетон міситимеш!
Кастинг-директор лише захоплено потер лапи: готова сімейна драма, декретна криза, готова пара для жорсткої конкуренції. Такий конфлікт аудиторія буде дивитися із попкорном. Їм одразу всунули жетони учасників і випхали на майданчик.
Наступний дует утворився просто біля вхідних турнікетів, де спалахнув такий скандал, що датчики емоційного фону зашкалили.
Високий, сухорлявий чолов'яга в чорному плащі — класичний психопат із палаючим поглядом — люто нависав над мініатюрною дівчиною в простому лляному кімоно, на шиї якої висіли важкі дерев'яні чотки. Вона стояла й безтурботно крутила пальцями намистини, випромінюючи абсолютний дзен.
— Ти взагалі розумієш, із ким розмовляєш?! — шипів маніяк, перекошуючи обличчя в білій масці привида. — Я викраду тебе посеред ночі! Запхаю в багажник, зв'яжу руки будівельним скотчем і вивезу в темний, глухий ліс за триста кілометрів від міста, де тебе ніхто не знайде!
Дівчина-бодгісаттва повільно розплющила одне око, подивилася на нього з невимовною вселенською скорботою і зітхнула:
— Любий, ти ціни на міжміське пальне та оренду багажників останнім часом бачив? З такими тарифами я згодна. Диктуй адресу стоянки, я так давно не була на природі, що я сама за тобою на самокаті приїду, ще й термос із ромашкою захоплю, щоб ти горло не застудив від цих криків.
Маніяк поперхнувся власною погрозою і закляк із відкритим ротом.
— БРАТИ ОБОХ! — заверещав у рацію головний режисер. — Ставте їх у пару! Це хімія року, це стовідсоткове потрапляння в прайм-тайм!
Останніми на пункт пропуску вийшли мої «випускники» з перших локацій. Двометрова гора м'язів — чоловік у шкіряному фартусі, натертому воском до дзеркального блиску, на голові якого красувався той самий легендарний мішок із прорізами для очей, а замість правої руки гордо поблискувала бензопила з вольфрамовим ланцюгом. Поруч, задоволено притискаючись до його могутнього плеча, витончено ступала сукуб. Її крила більше не обвисали, під очима не було жодних кіл, а в погляді читалася залізна впевненість жінки, яка нарешті відхопила собі хазяйновитого мужика з прямою дорогою до закриття іпотеки.
— Ми разом, — басом прогудів Мішок-на-голові, намагаючись не зачепити пилою дверний одвірок. — За склепом прийшли.
Кастинг-біс, у якого вже смикалося ліве око, просто мовчки кинув їм останні два бейджі: — Забирайте. Все. Кастинг закрито, я йду пити святу воду з валер'янкою.
Через п'ятнадцять хвилин нас вісьмох зігнали в центр величезного знімального павільйону.
Правила анонімності організатори витримали суворо. Нам роздали магічні маски тварин, які прилягали до обличчя, наче друга шкіра, повністю блокуючи розпізнавання аури та змінюючи голос.