Розділ 10. Холостяк Північного Герцогства

Чергове переміщення викинуло мене на знайомий обмерзлий ґанок замку Північного Герцогства. Завірюха за вікнами все так само сумлінно завивала за системним розкладом.
Я озирнулася: замість кігурумі рожевого зайця на мені все ще була заляпана бутафорською кров’ю шкільна форма в матросці. На пальці приємно грів шкіру масивний просторовий перстень, у якому надійно лежав пакунок для мого манюні.
— Тотожику! Мама повернулася з шопінгу, — спокійно гукнула я в напівтемряву коридору.
У глибині замку пролунав важкий тупіт, від якого з готичних вітражів посипався іній. За мить з-за повороту на шаленій швидкості вилетіла тритонна луската туша. Себекхотеп із радісним рохканням загальмував біля моїх ніг, піднявши хмару крижаного пилу, і завалився на спину, виставивши пузо для почесунчиків.
— Мій хороший. Хто тут найкращий хлопчик? — я лагідно почухала його між масивними щитками на голові, дістаючи з персня коробку.
Бурштиновий нашийник із цупкої шкіри вогнедишного варана ліг на його шию ідеально: магічна система миттєво адаптувала розмір, а круглий золотий медальйон із викарбуваним написом «Крошик-Тотожик» засяяв. Крокодил задоволено засичав, замружив бурштинові очі та обережно, намагаючись не зачепити мене трьома рядами іклів, притиснувся мордою до мого плеча.
— Ну от, тепер усе суворо за стандартом, — задоволено підсумувала я. — А тепер відпочивай, у мами ще зміна не закрита.
Тотожик слухняно відповз у тінь за масивну колону, згорнувся калачиком і поклав важку морду на лапи, не зводячи з мене закоханого погляду.
Я закотила рукави матроски, набрала у відро крижаної води, додала дезінфікуючого концентрату й узялася до своєї прямої роботи покоївки — ретельно відмивати кам’яні плити тронного залу.
Хор привидів зі стіни насвистував пісеньку про піратів які йшли на ешафот, робота йшла за планом, аж раптом двері з тріском відчинилися навстіж. У тронну залу увірвалася елітна рейдова команда гравців S-рангу. П'ятеро перекачаних чоловіків у палаючих магічних обладунках, обвішані легендарною зброєю та зіллями, увірвалися до тронної зали з войовничими криками, готові виносити боса локації.
Слідом за ними з бічних покоїв вискочив заспаний Північний Герцог Кирило в шовковому халаті та піжамних штанах, швидко хапаючись за свій крижаний меч. Здається він з ним і спить. 
Гравці миттєво оцінили обстановку: бос ще не готовий до бою, а посеред зали стоїть якась дивна дівчина в заляпаній матросці зі шваброю в руках.
— О, дивися, системний NPC-прибиральник! — гиготнув лідер рейду, кремезний мечник у палаючому шоломі, піднімаючи дворучний меч. — Знесемо її для розминки перед босом, щоб під ногами не плуталася!
Він зробив замах, збираючись розрубати мене навпіл.
Я навіть не підвела голови від підлоги. Тільки міцніше стиснула держак швабри і промовила своїм фірмовим, залізобетонним голосом генерального директора, від якого в земних топменеджерів коліна підгинатися починали:
— Шановні. У приміщенні триває вологе прибирання. Якщо хоч одна нога в брудному взутті ступить на вимиту плитку — я анулюю ваш рейд без права на компенсацію. Ша! Герцог — ліворуч до стіни. Гравці — праворуч по килимку і на вихід. Помито!
Мечник остовпів від такого нахабства і відкрив рота, щоб гаркнути щось нецензурне: — Та ти хто взагалі така, швабро...
У цей момент із темряви за колоною повільно, з важким скреготом пазурів об камінь, висунулася гігантська тритонна морда Себекхотепа.
Крокодил стояв на задніх лапах та  ліниво розкрив пащу, продемонстрував три ряди гострих, як бритва, іклів і ледь помітно хитнув головою та посміхнувся, підморгнув гравцям. На його масивній шиї зловісно блиснув новенький золотий медальйон: «Власність: Anna Kov. CEO Cleaning Group. Не годувати сумнівними гравцями».
По залу прокотилася німа тиша. Привиди нарешті припинили співати замогильні пісні.
Лідер рейду повільно закрив рота. Його меч із брязкотом опустився донизу. Гравці S-рангу синхронно подивилися на Тотожика, потім на мій крижаний погляд, потім на калюжу з милом. Рівень загрози в їхніх системних інтерфейсах миттєво пробив позначку «НЕВІДВОРОТНА СМЕРТЬ».
— Зрозумів, — пошепки вимовив мечник, повільно відступаючи праворуч, суворо вздовж плінтуса. — Хлопці... праворуч по килимку. Тільки не по вимитому.
Кирило,  ледве стримуючи сміх, на пальчиках слухняно прошмигнув ліворуч і притиснувся до стіни.
— Отак краще, — сухо кинула я, повертаючись до швабри. — Дисципліна та взаємоповага — запорука відсутності летальних випадків на виробництві. Працюємо далі.
Коли останній гравець на пальчиках вислизнув за двері, щільно прикривши їх за собою, у замку запанувала ідеальна робоча атмосфера. Мій дружелюбний Тотожик задоволено поклав морду на лапи й тихо засопів під колоною.
Я методично полоскала ганчірку у відрі, коли біля мене з'явився Кирило. Він уже змінив свій піжамний наряд на більш пафосний готичний костюм і всім своїм виглядом намагався демонструвати невимушену аристократичну велич, хоча очі в нього все ще підозріло блищали після інциденту з рейдом.
Герцог сперся плечем на колону, елегантно схрестив руки на грудях і завів розмову: — Знаєте, Анно... Ви вражаюча жінка. Така холоднокровність, така дисципліна... Скажіть, а які взагалі чоловіки Вам до вподоби? Ну, суто гіпотетично. Можливо, Вас приваблюють володарі північних земель? Могутні, з готичним замком, гарним родоводом і злегка трагічним минулим?
Я на мить зупинила швабру, оцінюючи вхідний запит. Сто відсотків логіки, мінус шість відсотків емпатії. Мозок миттєво структурував інформацію: клієнт відчуває гостру нестачу партнера, страждає від самотності на робочому місці, але соромиться скласти пряме технічне завдання, тому заходить через проекції та абстрактні приклади.
— Зрозуміло, — сухо констатувала я, витираючи руки об спідницю. — У Вас відкритий незакритий гештальт у сфері особистого життя. Ви шукаєте собі пару, але відділ кадрів у замку відсутній, тому вибіркова база дорівнює нулю.
Кирило здивовано кліпнув: — Що? Ні, я мав на увазі зовсім інше, я про Вас...
— Не виправдовуйтеся, Кириле. Делегування підбору персоналу — це нормальна практика. Зараз сформуємо пул претенденток і проведемо первинний аудит ринку наречених.
Я миттєво відкрила системний інтерфейс. Оскільки на попередніх змінах мій рівень взаємодії з локаціями зріс, мені була доступна функція «Локальне сповіщення». Я вбила в рядок пошуку прості фільтри: «Вільні жіночі персонажі, NPC та монстри Північного сектору від 18 до 800 років. Ціль: співбесіда на посаду супутниці життя володаря замку Кирила Дніпровського. Кава, чай, фуршет за рахунок приймаючої сторони».
Системне вікно радісно блимнуло зеленим:
[Оголошення розміщено. Сформовано чергу кандидатів. Скринінг активовано].
— Зачекайте, який скринінг?! — запанікував герцог, але було запізно.
Через головний вхід до зали бадьорим кроком зайшли перші кандидатки. Я поставила стілець посеред зали, посадила на нього остовпілого Кирила, а сама встала поруч із блокнотом та олівцем у ролі суворого ейчара.
Першою перед нами постала Снігова Відьма Морозко. Вона пристрасно дивилася на герцога крижаними очима: — Мій пане! Я заморожу твоє серце навіки, і ми правитимемо вічним холодом! Вона зробила драматичний жест руками, і по підлозі поповзли бурульки. Кирило нервово підняв ноги, щоб не примерзнути до підлоги, і жалібно подивився на мене. — Шановна, — мій голос пролунав як вирок. — Я щойно вимила цю підлогу до дзеркального блиску. Якщо Ви ще раз розведете тут вогкість і пошкодите лакофарбове покриття плитки — Тотожик особисто проведе Вам аудит кінцівок. Вільні без права на апеляцію.
Відьма пирхнула й вилетіла у вікно сніговим вихором.
Черга просувалася з жахливими крінжовими результатами:
Другою прийшла Зомбі-графиня, у якої під час розповіді про її багатий внутрішній світ відвалилася рука й упала Кирилу на коліна, герцог верещав так, що з люстри посипався кришталь. Мені здається він був переконливішим за привидів у замку.
Далі завітала Баньші-вегетаріанка, яка обіцяла замість передсмертних криків вити серенади про користь селери.
З боєм прорвалася Пекельна Сукуб, яка з порогу заявила, що забирає замок під спа-салон, а самого Кирила оформить як старшого масажиста без збереження зарплати.
Кирило вже сидів блідий, як полотно, смикаючи оком: — Анно... благаю... зупиніть це. Я згоден жити один. Я сам пратиму свої мантії, тільки приберіть їх!
І в цей момент до зали несміливо зайшла остання кандидатка.
Це була дівчина-дріада з місцевого Засніженого Лісу, молода ще, до трьохсот тридцяти років. Вона була вдягнена в теплий плетений светр із візерунком із шишок, на голові в неї стирчали крихітні ялинові гілочки, на яких затишно дрімала білочка, а в руках вона тримала великий загорнутий у рушник слоїк із гарячим домашнім компотом та пиріжками з вишнею.
Вона злякано озирнулася на розгромлену залу, на мій суворий погляд, на велетенського крокодила на дивані і тихо, ледь чутно промовила: — Вибачте... я тут почула, що роздають гарячий чай... А ще в мене є консервація на зиму. І я... я вмію топити камін так, щоб не чаділо...
У залі зависла тиша.
Я глянула на Кирила. Очі герцога спалахнули таким диким, фанатичним щастям, ніби йому щойно повернули всі втрачені землі й подарували річний запас протизастудного зілля. Він повільно встав зі стільця, дивлячись на банку з пиріжками, як на святий Грааль.
— Ви... топите камін без диму? — тремтячим голосом перепитав він. — Так... і шкарпетки в'яжу з вовни снігових баранів... — дівчина ніяково опустила очі.
Я швидко зробила помітку в блокноті:
 — Ліквідність активів — сто відсотків. Побутова сумісність — максимальна. Відсутність кримінальних нахилів до розчленування партнера — підтверджено. Герцогу, це Ваш ідеальний контрактний вибір. Підписуйте договір про наміри.
Кирило вхопив банку з компотом, обережно взяв дріаду під руку і повів її показувати замок, повністю забувши про свій аристократичний пафос.
Система перед моїми очима знову тріумфально блимнула:
[Кейс успішно закрито: Сформовано стійкий шлюбний союз на локації. Отримано комісійні від Герцога: 300 золотих].
Я задоволено прийняла винагороду від герцога, клацнувши по екрану системи. Попереду в мене була наступна локація — палац східного принца, але в голові вже міцно формувалася бізнес-модель: якщо відкрити повноцінне шлюбне агентство в Пеклі, рентабельність цього стартапу перевищить усі відомі системні показники.
***
Вечір опустився на засніжений замок Північного Герцогства за суворим регламентом.
Анна, закатавши рукави своєї заляпаної матроски, енергійно гасала верхніми поверхами, вибудовуючи персонал у шеренги, перевіряючи терміни придатності свічок у коридорах і складаючи графік оптимізації опалення. Її командний голос ніби мантри  періодично лунав десь із боку башти: «Усі протяги закрити, це не готична атмосфера, це прямий витік бюджетних коштів на дрова! Дисципліна та взаємоповага — запорука відсутності летальних випадків на виробництві! ».
У цей час у малій камінній залі панувала зовсім інша, глибоко конспіративна атмосфера.
Герцог Кирило, натягнувши на ноги в'язані вовняні шкарпетки зі сніговими баранами, обережно прикрив важкі двері після того, як провів дріаду Надію до гостьових покоїв і запевнив її, що пиріжки з вишнею — це найкраще, що траплялося з цим замком за останнє тисячоліття.
Він видихнув, опустився в крісло біля каміна і налив собі келих компоту.
У темному кутку почулося важке, обурене шурхотіння. Із тіні повільно виповзла тритонна луската туша Себекхотепа. На його масивній шиї зловісно поблискував бурштиновий нашийник із золотим медальйоном.
Крокодил зупинився навпроти крісла, вперся масивними лапами в паркет і заговорив — низьким і вкрай роздратованим баритоном:
— Кириле. Ти ідіот чи просто фатально профнепридатний?
Герцог ледь не захлинувся компотом, витріщившись на рептилію: — Себекхотеп, ну не починай! Я діяв за обставинами!
— Якими ще обставинами?! — крокодил від обурення навіть ляснув хвостом по килиму, піднявши хмару пилу. — У нас із тобою була проста, елементарна угода! Я допомагаю тобі вижити після мого перебування в замку і не відкушую твою аристократичну дупу, та іноді ми граємо в азартні ігри, а ти... ти просто підходиш до неї й ненав'язливо дізнаєшся референси!
Себекхотеп закотив бурштинові очі й передражнив тон герцога: — «Які хлопці їй подобаються? Чи любить вона високих брюнетів із готичним вайбом? Чи, може, їй до душі суворі накачані варвари?». Мені потрібні були точні параметри для моєї людської форми! Я хотів зібрати ідеальний аватар, вийти до неї на двох ногах у костюмі від Brioni, із трояндою в зубах, і сказати: «Привіт, крихітко, це я, твій улюблений Тотожик, тільки без луски»!
Кирило безпорадно розвів руками: — Та я ж підійшов! Я спитав! Я тільки рота відкрив про північних володарів, як у неї очі блимнули отим страшним аудиторським вогником! Ти взагалі бачив її погляд?! Вона за три секунди виписала мені діагноз «гостра нестача персоналу в особистому житті», відкрила якусь консоль і підтягнула сюди всіх неліквідних потвор із трьох сусідніх секторів! Мене ледь не розірвала на шматки Горгона-молодша ! Я боровся за виживання!
— І тому ти вирішив одружитися?! — просичав крокодил, підсунувши свою велетенську морду прямо до носа герцога. З його пащі війнуло запахом свіжого м'яса. — Тобі дали технічне завдання розвідати обстановку, а ти злив усю спецоперацію і за дві години знайшов собі наречену з шишками на голові!
— Але вона пече пиріжки з вишнями! — палко вигукнув Кирило, притискаючи руку до серця. — І топить камін без чаду! Себекхотеп, ти не розумієш, цей замок промерз до фундаменту ще в чотирнадцятому столітті! У мене вперше за вісімсот років ноги в теплі! Вона свята жінка, вона принесла мені банку консервації!
Тотожик важко, по-людськи зітхнув, важко опустився на килим і закрив очі лапою.
— Боже, з ким я працюю... Одна аудит проводить і ошийники на мене чіпляє, інший за банку варення готовий королівство переписати… — І що мені тепер робити? Вона вважає мене вихованою тритонною дитиною, яка їсть суто за регламентом. Якщо я зараз трансформуюся в мужика — вона мені просто впарить посаду старшого охоронця, посадить на оклад без премії та змусить підписати договір про повну матеріальну відповідальність за зламані меблі.
— Ну... зате в тебе ошийник гарний, — несміливо спробував підбадьорити його Кирило, відсьорбнувши компоту. — Під колір очей. Дуже стильно.
Себекхотеп глухо рикнув, випустивши ніздрями дві цівки пари: — Ще одне слово про колір мого нашийника, Кириле, — і твою весільну консервацію  я з'їм разом із банкою. Наливай уже свій компот у миску. Будемо думати, як діяти на наступній локації.
***
П'ять днів на локації Північного Герцогства пролетіли зі швидкістю ідеально оптимізованого робочого процесу.
Замок функціонував як швейцарський годинник. Анна особисто провела повну переатестацію господарства, а паралельно взялася за «професійну адаптацію» Себекхотепа. Вона щиро вважала, що тритонний давньоєгипетський бог-крокодил — це просто трохи занедбаний у вихованні собачка, якому потрібні чіткий регламент і дресура.
Тотожик, зціпивши зуби (усі три ряди), мужньо терпів команди «Сидіти!», «Чекати!» та «Дай лапу!». Щоразу, коли Анна кидала йому поліно або чиюсь відгризену ногу з криком «Апорт!», він слухняно біг, приносив її в зубах і виляв важким броньованим хвостом, намагаючись не знести несучу колону замку. Він робив наймиліший, найбезневинніший погляд своїх бурштинових очей, на який тільки був здатен.
Коли на локацію за звичкою намагалися прорватися нові рейди гравців, Тотожик із-за рогу робив таку люту, криваву гримасу й клацав щелепами з таким ультразвуковим скреготом, що в бійців S-рангу миттєво злітали всі баффи, і вони з вереском тікали через вікна. Анна в цей момент гордо спиралася на швабру й повчально казала: — Ось бачиш, Тотожику! Головне — командний голос і впевнена поза лідера! Бачиш, як вони мене бояться? Дисципліна та взаємоповага — запорука відсутності летальних випадків на виробництві!
Крокодил у цей час лише меланхолійно зітхав у луску і слухняно брав із її рук сушене печиво.
З нареченою герцога, дріадою Надією, Анна знайшла спільну мову на диво швидко. Перед від'їздом вона передала дівчині зшитий власноруч «Регламент експлуатації замку та збереження життєдіяльності герцога на 48 сторінках».
— Надійко, дивись, — суворо інструктувала Анна, тицяючи пальцем у графік. — Опалювальний сезон тут постійно. Дрова — тільки сухі соснові. Кирила на протяги не пускати, у нього слабкі бронхи та схильність до екзистенційної депресії без гарячого. Якщо почне вередувати й вимагати пафосних кривавих дуелей — даєш йому пиріжок із вишнею і саджаєш біля каміна. Склеп тримати в сухості. Звіти про витрати надсилати мені в системний чат раз на декаду.
— Усе зрозуміла, пані Анно! — Надя старанно кивала, поправляючи шишки у волоссі, і притискала до грудей безцінний мануал.
Але справжня драма розгорнулася на світанку шостого дня, коли система сповістила про завершення зміни.
У коридорах замку раптово згасло яскраве світло, простір затягнуло кінематографічним сизим туманом, а системні динаміки на стелі самі собою ввімкнули пронизливу мелодію на волинці та скрипці, точнісінько як у фіналі «Титаніка».
Анна стояла на порозі в заляпаній кров'ю матросці, тримаючи в руках свою дорожню валізу. По її щоці котилася скупа, але абсолютно щира сльоза. Вона стала на стіл, щоб дотягнутись до гігантської морди Себекхотепа, обійняла його за масивну шию і притиснулася обличчям до його холодних лускатих щитків.
— Мій маленький... Мій хороший хлопчик, — схлипнула вона, поправляючи його бурштиновий нашийник. — Мама мусить іти працювати. Інші локації самі себе не оптимізують. Ти ж дивись тут, поводирся чемно! Гравців без дозволу не їж, це несертифіковане м'ясо. Надію слухайся, вона добра, вона тобі кашу варитиме і свинячі битки. Кирила не лякай, він хоч і неліквідний як топменеджер, але все ж таки господар дому...
Тотожик, пройнявшись моментом і трагічною музикою системи, жалібно пустив із правого ока велетенську крокодилячу сльозу розміром із куряче яйце. Він обійняв Анну і тихенько, наче кинуте кошеня, заскиглив на всю залу.
За важкою зеленою шторою біля входу стояв Кирило. Герцог буквально давився від сміху, затискаючи рота обома руками і сповзаючи по стіні, спостерігаючи, як залізна, крижана СЕО-аудиторка плаче над тритонним монстром-людожером, а той корчить із себе скривдженого пуделя.
— Я повернуся за тобою, чуєш? — Анна витерла сльози, зістрибнула зі столу і рішуче подивилася на крокодила. — Я зароблю капітал, відкрию власне агентство і викуплю тебе в цієї чортової Системи. Ти в мене житимеш у найкращому пентхаусі з басейном!
Системне вікно замигтіло червоно-золотим:
[Час зміни вичерпано. Перенесення на нову локацію: «Палац Східного Принца. Сектор розкоші та гаремних інтриг». 3... 2... 1...]
Світловий спалах поглинув Анну.
Як тільки портал закрився, музика скрипок миттєво обірвалася. Себекхотеп одразу обтрусив луску, а його жалібний вираз морди змінився на важку, зосереджену міну.
Він повільно повернув голову в бік штори, де Кирило все ще тихо хрюкав від сміху.
— Насміявся, аристократе? — пролунав низький баритон рептилії. — А тепер слухай сюди. Якщо за час її відсутності на моєму нашийнику з'явиться хоч одна подряпина, або якщо ти забудеш погодувати мене за регламентом — я зроблю так, що твій затишний замок знову перетвориться на локацію SSS-рангу без права на відродження.
Кирило миттєво проковтнув сміх, виструнчився і натягнув на обличчя найсерйознішу маску: 
— Зрозумів, пане Себекхотеп. Біжу варити вам кашу за інструкцією Анни.