22. ДВАДЦЯТЬ ТЕЗ ДОРОСЛОГО УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ

1. Українська нація є політичною спільнотою громадян, об’єднаних державою, правом, історичною відповідальністю і вибором спільного майбутнього.

2. Українська мова є єдиною державною мовою; приватна мова не визначає повноту громадянства.

3. Російськомовний українець є повноправним членом української нації. Російська мова створює культурне право громадянина, але не російську політичну юрисдикцію.

4. Пам’ять про агресію, покарання винних і вшанування жертв є обов’язком. Вічна ненависть, колективна вина і передача війни наступним поколінням не є державною програмою.

5. Суверенітет означає не лише здатність відмовити іншій державі, а й здатність включити її законний або фактичний інтерес до власного рішення, не передаючи їй права останнього слова.

6. Російський інтерес є постійним чинником української географії. Дослухатися до нього, розуміти його і поважати його реальність не означає виправдовувати агресію або визнавати право Росії на Україну.

7. Україна не визначає, чи повинна Росія бути імперією, демократією, федерацією або диктатурою. Українська стратегія повинна працювати з будь-якою Росією, яку створять самі росіяни.

8. Незалежна Україна має бути для Росії матеріально кориснішою за окуповану: як передбачуваний кордон, ринок, транспортний вузол, промисловий партнер, канал диверсифікації та держава без автоматичної ворожості.

9. Україна не є обов’язковим бар’єром для кожної російської амбіції поза Україною і не є автоматичним інструментом для кожної західної кампанії проти Росії. Вона підтримує, стримує, конкурує або залишається осторонь за власним інтересом.

10. Неворожість можлива лише зі зброєю. Україна зберігає армію, резерв, розвідку, ППО, далекобійні засоби, оборонну промисловість і здатність самостійно зупинити напад.

11. Жодна іноземна держава не отримує військової монополії на українській території. Будь-який зовнішній доступ є функціонально обмеженим, строковим, невиключним, контрольованим і відкличним за рішенням України.

12. Європейська інтеграція є інституційним якорем, але не економічною стіною. Україна торгує з Європою, Росією, Туреччиною, Китаєм, Кавказом, Центральною Азією, Близьким Сходом та Африкою, не дозволяючи одному ринку стати долею.

13. Економічна інтеграція з Росією потрібна там, де вона створює українське виробництво, транзит і взаємну ціну війни. Критична інфраструктура, оборона, зв’язок, дані й політичне фінансування не передаються під односторонній контроль.

14. Сполучені Штати, Європа та інші партнери є джерелами сили, але не носіями української долі. Допомога приймається без передачі союзникові права визначати українську перемогу, мир або зовнішню політику.

15. Оборонний експорт і співпраця в третіх країнах визначаються українським законом, міжнародними зобов’язаннями, ризиком відповіді та українською вигодою, а не автоматичною належністю до морального табору.

16. Верховенство права є зброєю меншої держави. Суд, контракт, аудит, законне командування, захист солдата і змінюваність влади перетворюють обмежені ресурси на потужну силу.

17. Територіальне право зберігається, але контроль, час, використання, статус і юридичне визнання можуть бути розведені, якщо це рятує державу, людей і дає можливість прийняти сильніше рішення в майбутньому.

18. Діалог із Росією повинен починатися сьогодні, до повного примирення, вибачення або зміни режиму. Його передумовою є не довіра, а чітка українська доктрина, постійні канали та здатність дотримуватися власних меж.

19. Позитивні сценарії не є прогнозом і не гарантують російської взаємності. Вони є можливостями, які виникнуть лише тоді, коли українська політика зробить незалежність України сумісною з частиною російських інтересів.

20. Найвища форма незалежності — не слухняність Москві й не рефлекторне заперечення Москви. Це українське авторство: здатність використовувати географію, союзників, Росію і світові ринки для сорока років власного зростання.