Розділ 4 «По друзках життя»

Сутінки поглинули подвір'я, коли кілька людей обережно відчинили задню браму інституту. З будівлі швидко вийшла Казара й одразу підійшла до офіційно вбраної жінки.

– Пані Луїзо, вони прибудуть з хвилини на хвилину.

Директорка схрестила руки на грудях, зосереджено насупивши брови. Кріс і Джейс стояли неподалік, спостерігаючи, як троє мотоциклів в'їжджають на подвір'я. Луїза підійшла ближче, окинувши поглядом Даніель.

– Доброго вечора, пані. Подати звіт зараз? – голос Даніель прозвучав різко, але спокійно.

– Ні, Даніель, відпочиньте, – відповіла Луїза, не відриваючи погляду від документів.

– Ми б залюбки, однак...

Позаду почувся приглушений шурхіт кроків. Лексі підійшла до них разом із молодим хлопцем, тримаючи його однією рукою за плече, а іншою за передпліччя. На його зап'ястях ще звисали залишки мотузки, розрізаної поспіхом. Дівчина сердито дивилася на нього, кожна риса її обличчя промовляла: «Ось ще один головний біль».

– Пані Луїзо, мої вітання, – голос Луки прозвучав рівно, але з легким натяком на втому. – Хотілося б представити вам молодого пана, однак він поранений. Давайте зайдемо всередину.

– Лука Ґарсія, давно не бачилися, – жінка кивнула. – Крістофер вже чекає на вас.

– Пане Сунако, пане Ґарсія, прошу за мною, – Кріс коротко окинув поглядом присутніх. – Люциано, можеш відпустити його, ми тримаємо.

Лексі різко махнула рукою, і залишки мотузки розсипалися в повітрі тонкою плівкою магії. Вона трохи відступила, спостерігаючи, як Кріс і гості зникають у коридорі.

– Віддала? – неголосно промовила Лексі, все ще дивлячись кудись вперед.

– Так, – відповіла Ная, приглушено зітхнувши. – Цей хлопець такий...

– Хто він? – озвався Джейс, з’явившись із тіні.

– Давно тут стоїш? – Лексі скептично звузила очі.

– Прийшов десь за дві хвилини після вас. Так хто він? І чого це ви за ручки трималися?

Лексі підняла одну брову і, лукаво посміхнувшись, кинула.

– А що, твоє місце зайняв?

Джейс не відповів, лише втупився в небо.

– Цього… недоумка ранив демон Сабіни, – сказала Лексі вже серйозніше.

– Він що, бився з вами?

– Якби ж то. Тільки під ногами й плутався, – вона знизала плечима.

– Він плутався тільки біля твоїх ніг, – усміхнулася Ная і кинувши для Лексі легку посмішку рушила геть.

– Нехай більше не лізе до тебе, – тихо, але твердо промовив Джейс, дивлячись у слід Наілії. – Якщо буде шастати поблизу, скажи мені чи Крісу. А сама як?

– Усе добре, – відповіла вона, але її голос був не таким упевненим, як завжди.

– Дені вже кличе тебе, йдіть перевдягатися. Ми з Крісом дочекаємось. Сьогодні додому підемо разом.

Лексі кивнула і, посміхнувшись, рушила до дівчат.

***

– Ох, як добре... – Лексі блаженно потягнулася на ліжку, закриваючи очі.

Ная, що читала книгу неподалік, лукаво зиркнула на неї.

– Дені! Ти довго?

– Уже тут, – Даніель вийшла з ванної, витираючи мокре волосся рушником.

Їхній вигляд зараз був далеким від звичної бойової витонченості: розтріпане волосся, зручний повсякденний одяг, втома в очах.

У двері постукали. Даніель, не роздумуючи, відчинила.

– Луїза тебе за нами послала? – вона з цікавістю глянула на Джейса.

– Так, чекає у кабінеті через пів години. Лексі, я зараз до Луки. Ти зі мною?

– Уже біжу! – Люциана підскочила з ліжка. – Дівчата, зустрінемось у кабінеті, – додала вона, вже вибігаючи з кімнати.

Джейс лише хитнув головою і рушив слідом, залишивши дівчат удвох. Ная відклала книгу й сховавши її магією підійшла до дзеркала.

– Як думаєш, що то за Лука?

– Ну він знайомий з Крісом і Джейсом, але за наданою мені інформацією уже досить давно працює на Кан Клав.

– Тоді як вони з Лексі познайомилися, "маленькою" її зве.

-Біля кімнати Луки-

Лексі не стала церемонитися. Вона постукала раз у двері, відчинила їх і зайшла всередину. Там вона побачила Луку та Кріса, які сиділи за столом і щось активно обговорювали.

– Лука! Я прийшла!

– Лексі, спочатку треба... – почав Кріс, але Лука зупинив його, махнувши рукою.

– Та годі тобі. Вона ж завжди така. Звикни вже. Він встав, підійшов до дівчини і легко обійняв.

– Ти сьогодні билася відмінно, – сказав Лука трохи відступивши.

– Ха, вчилася у кращих.

– Чуєш, Кріс? Ти кращий. Наш найкращий, – Лука саркастично розтягнув слова, посміхаючись.