Хвіст черепахи

                       «Хто здатний піднятись на Небо,
                         Мандрувати серед туманів,
                         Крутитися в безмежності,
                         Забувши про все живе?»
                                                             (Чжуан Цзи) 

У місті з назвою Марнота,
Що загородилось важкими мурами
Від світу річок і рисових полів,
В якому галасу більше ніж людей, 
На яке давно зазіхали 
Голодні войовничі царства:
Якщо не Цінь, то Чу, якщо не Чу, то Ци,
Якщо не Сун, то Цзінь – 
Бо всім бракувало металу,
Підданих і землі, податків і рису.
І в цьому місті на циновці потріпаній
З гарячим чайником роздумів
Та чотирма горнятками мудрості
Зустрілися чотири мовчальника:
Офірник, Тягарник, Орач та Блукалець.
І насолоджуючись ароматом чаю
(Довго перед тим розмовляючи мовчки),
Милуючись горнятками
Та кожним жестом учасника
Ритуалу – чайної церемонії,
Вони сказали один одному:
- Ми потоваришували б
З тим, хто здатний
Вважати небуття головою, 
Життя хребтом, а смерть хвостом,
Бо існування й загибель
Складають одне єдине.
І після тої розмови
(Чи той чайної церемонії)
Вони стали друзями
У місті галасливому й докучливому,
Що зветься словом Марнота.
І якось захворів Блукалець,
Захворів та став з усіма прощатися,
Бо довершилось життя його.
І прийшов навістити його Орач
І почувши родичів голосіння
Гукнув їм нетямущим:
- Геть звідси! 
Не заважайте й не докучайте
Тому, хто перетворюється! – 
І над помираючим нахилившись,
Запитав його – Блукальця:
- Яке воно величне – речей перетворення!
Яке воно досконале – те, 
Що творить речі!
У що ж ти тепер перевтілишся?
Куди помандруєш, Блукальцю? 
Чи перетворишся ти в печінку щурячу?
Чи в лапку комахи?
На це відповів Блукалець:
- Куди б не звеліли йти 
Сину людському батько й мати – 
На Схід чи на Захід, На Північ чи Південь,
Він лише наказ виконує.
А дві першооснови Інь та Ян – 
Вони більші для людини, ніж батько й матір.
Якщо вони приведуть до мене Смерть,
А я тікатиму, то непослухом виявлюсь.
Бо нескінченна матерія 
Дарувала мені тіло,
Витратила життя моє в праці,
Подарувала мені відпочинок в старості,
Заспокоїла мене в смерті. 
Те, що зробило хорошим життя моє,
Те, зробило хорошою і смерть мою.
Якщо нині Великий Коваль
Почне метал переплавляти,
А метал закричить:
«Хочу стати мечем Мо Се!»
То Великий Коваль вирішить,
Що то поганий метал.
Якщо нині той, хто був у формі людини,
Стане кричати, що знову
Я хочу бути людиною,
То Оте, Що Творить Речі
Вирішить, що це погана людина.
Якщо Земля і Небо
Великий плавильний казан,
А перетворення – Великий Коваль,
То чи не байдуже, куди мандрувати?
Завершив і засинаю спокійно,
А потім спокійно прокинусь.