Подарунок від Сури

                            Сура.                                               25.11.2016.

1.  Магнітні бурі.

   І знову я бачу Сонце. Воно несамовито бурлить, люто жбурляє на всі боки пасма протуберанців, плюється полум’ям та потоками зарядженого газу, неначе сердиться на весь білий світ. Сонечко трішки захворіло, в нього лихоманка - магнітні бурі! В мене теж почала боліти голова і захотілося деінде. Тому тікаю!

   І я уявив собі привітну планету, покриту морями та лісами, уявив зелені пагорби,  квітучі луги і теплий пісочок, на який накочуються легенькі морські хвилі і на якому…  я вже стою, відчуваючи на обличчі свіжий подих моря. Раз-два – і готово! Добре мати гарну уяву і хоч зрідка бачити такі чудові, реалістичні та керовані сни.

   Стою собі, насолоджуючись запахом моря, як раптом відчуваю на собі чийсь уважний погляд. Озираюсь і бачу на пляжику недалечко молоду гарну жінку, майже голу.  Вона сидить на зеленому круглому килимку і неначе лиже морозиво на паличці. Раптом жінка кидає те морозиво на пісок, а я опиняюсь просто перед нею, неначе притягнутий її поглядом.

   - Яке цікаве звірятко! – подумала жінка, а я відчув її думку.  – Бідолашний, такий крихітний, такий старий та потворний… Хоч і вміє переміщатись в вимірах, що для його виду рідкість.

   І ми почали розглядати один одного. Вона була неперевершена красуня, з пишним, але мускулястим тілом, крутобока, повногруда, вся обвішана різними прикрасами – намистами з коштовних каменів, золотими ланцюжками на шиї, на тонкій талії, на зап’ястках та щиколотках, стегна її обмотані вишукано скрученим шматком золотої тканини,  всі пальці в перснях, чудове каштанове волосся складене в високу зачіску, обтикану дорогоцінними шпильками. Від всього того блиску в мене аж в очах зарябіло.  Вона була схожа на древньо-індійську богиню,  неначе зійшла з велетенських сходин храму Мінакші. Хоч жінка і сиділа, але очі у нас були на одному рівні, ого, метрів до трьох зросту має бути ця богиня!

   І тут я зазирнув їй у очі – і почалось! Вона почала мене читати! Як дискету, як флешку, швидко та вправно переглядаючи все моє життя кадр за кадром, навіть те, що я пам’ятав смутно або взагалі не пам’ятав. В процесі перегляду життя моєї скромної персони богиня сміялася, іноді засмучувалась та жахалась, пару разів неначе навіть сплакнула. Що там такого вона могла знайти? Моє життя звичайне і не заповнене ні подвигами, ні перемогами, ні особливими стражданнями, так, середньостатистичне життя пересічного українського дядька.

   Краєм ока я вловив якийсь рух  - це килимок, чи то швидше зелена галявинка, на якій сиділа богиня, випустив пагін, який підібрав і засмоктав в себе паличку від морозива, а потім  почав збирати залишки самого морозива, від якого в різні боки… розповзалися крихітні білі черв’яки з червоними очицями! Черв’ячки попискували і намагалися втекти від пагона-пилососа, але він все одно їх усіх до одного переловив, засмоктав і сам втягнувся в килимок. «Зручно! – подумав я, - і екологія не страждає. Але навіщо ті черв’ячки?»

   Тим часом богиня додивилась моє життя до кінця, ще раз жалісно так на мене глянула і я знову почув її думку.

   - Хоч я і не маю права тобі допомагати – але допоможу, бо ти сам заявився в мою хату. Я тобі дам …(якесь незрозуміле бурмотіння), правда застарілої моделі, в мене десь тут було…

   І богиня засунула руку просто в килимок поперед себе і почала викидати звідти різні предмети, як то якісь шухлядочки, брязкальця, прикраси купами, якісь циліндрики, блискучі кульки різних розмірів, якісь невеликі металеві предмети чудернацької форми – це було дуже схоже на те, як кожна жінка порпається в своїй сумочці.

   - Ага, ось! подумала богиня, підносячи вгору і роздивляючись якусь сріблясту пірамідку.

   - А що це таке? – подумав я.

   - Ну, як тобі сказати. Просто це помічник, чи то виконавець побажань широкого спектру призначення.

   - Ха! Щось на зразок джина із лампи Аладіна? – засміявся я. – Я не вірю в казочки.

   - Люба моя тваринко – який же ти дурненький! Чи мешканці твоєї планети ще сто років тому назад могли уявити от хоч би твій власний телефон – і музика, і кінотеатр, і фотоапарат, і бібліотека, і зв'язок?

   - Ну, телефон це ж прилад,  промимрив я.

   - Так це теж прилад! Всі ваші казки ґрунтуються на реальності. У Всесвіті існує багацько розвинених і надзвичайно розвинених цивілізацій, вам ще до них, як до Києва рачки, і вони всі чого тільки не винайшли – і отаких джинів в тім числі. І багато хто з них,  і я також, побували там у вас, і не раз, і з всілякими приладами. Потім нам заборонили – бо від того толку нема, одні неприємності.

   - А хто заборонив?

   - Хто, хто -  Рада Розвинених Цивілізацій, а хто? Треба ж якось співіснувати та вирішувати загальні питання. Ну все, нема в мене часу тут зі всілякими звірятками теревенити, ось тобі!

   І богиня тицьнула мені тою пірамідкою просто посеред лоба з такою силою, що я скрутився від болю і кубаром полетів через світи та виміри, тільки галактики замиготіли.