Розділ II Загадки і таємниці

Візардель тремтячими руками розгорнув його. Хоч це було незвичним для тих часів на Енреї він вмів добре читати.

«Хто б ти не був віднеси це серу Нетісу» все, далі Зард не зміг розібрати геть нічого, воно було написано на іншій мові. Тож лишалось тільки віднести лист учителеві. Інакше він нічого не дізнається.

Нетіс вийняв в обладунків, що стояли біля стіни меча з рук. Самі лати були заважкими для будь-кого з них, але при потребі ними можна буле завалити двері. Меч полетів до купи таких самих, кинутий вправною рукою. Усі маги з малих літ вчились володіти мечем.

Сере Нетісе! – до нього біг засапаний Зард.

Вони, що вже тут?!

Ні… це в-від… ер-ра… лист… - хлопцеві було важко говорити. Він просто простяг папірець. Нетіс швидко його прочитав.

Пішли – він ухопив Візарделя за зап*ястя. Вільною рукою вчитель торкнувся медальйона на шиї. – Усі сюди, Квіт знову показав, що люди гідніші звання напіврозумних ніж малайори.

За пів хвилини всі були на горищі. Оскільки гвардійці не могли використати грифонів, а метавки треба було ще довезти, тут було най безпечніше.

Слухайте! «Гвардійці не відчепляться швидко. Король думає, що ми знаємо як спинити навалу і не спиниться ні перед чим щоб дізнатись, але не думаю, що це потрібно для хороших цілей. Когось треба відправити на пошуки чунгар. Найкраще учня, бо по слідах когось з учителів кинуться, а то дитина, що з неї візьмеш» - Нетіс оглянув усіх присутніх – Думаю, він мав на увазі тебе, Зард. Деякі випадки натякають, що ти знаєш більше за співкурсників. І Жар-квіт виділяв тебе з проміж інших. Я не здивуюсь, якщо він знав про це наперед і виокремив тебе, щоб показати кого саме відправити до чунгар, дав себе схопити, щоб завоювати нашу довіру, «випадково» обмовився про потаємні ходи, щоб натякнути де нам ховатись, і лишив на столі Лласен книгу про легенди бертців теж він, і схоже не просто так, схоже, натякав на якусь небезпеку. Треба буде її перечитати.

- Ал... ле... - запнувся Зард, він увесь тремтів — Я н... не впор... раюсь...

- Зарде, хто вбив тобі у голову цю нісенітницю? - Ейнер підняв брови.

Візардель почервонів. На нього покладають надії, а він поводиться як дитина! Хлопець оглянув магів. Вони усі четверо були воїнами. Хоч гвардія і відбирала найслабших, вони зможуть чинити опір. Ейнер побував не в одному бою, «вибілена» (* альбінос) Лласен могла створювати незвичайний жовтий вогонь, що роз’їдає сталь, Юні хоч і слабша у бою, але такого знахаря треба з вогнем удень шукати, вони під керівництвом посивілого вже Нетіса, який брав участь і в заколоті при Каїрі, і в Макуто-Бертській війні відстоюючи волю Візарделевої відчизни, вони протримаються не один місяць. І крім цього їм допоможуть чарівники. І єдине, чим може допомогти Зард — знайти чунгар.

***

Візардель бездумно п’ялився у стелю. Його чекає далека—далека мандрівка з одним із чарівників аж до долини Сатіока. Він кілька тижнів ітиме на захід, а потім йому доведеться кинути виклик найсуворішому місці на планеті! Зард ледве почав свій шістнадцятий цикл (*у цьому світі рік триває 11 місяців кожен по 30 днів. Тож у нашому вимірі Зарду буде близько 14 років) і ще не бачив світу. Та й досвіду не мав. Лишалось покладатись на войовничу бертську вдачу і хоробрість, яка останнім часом десь порозгублювалась.

— Мені хоча б допоможе чарівник... - втішав себе хлопець, але допомагало не дуже. Він усе-таки вважав чарівників підступними і зрадливими, бо мав вже трохи знання у спілкуванні з водяниками. У таких недуже веселих роздумах він провалився у тривожний неспокійний сон...

***

— Зард! Зард! Прокинься! Візарделю! Гвардійці вже були готові!

Хлопець підняв голову. Він розгублено подивився на стривожену Юні. Жінка сунула йому ранець і потягла на вихід.

— Ох. А ми ще дивувались, чого б це усі своїх чад по домівках порозтягували? Лише знатні! Гвардійці їх попередили! Ми в облозі! Подумати тільки! - вона не збавляла темпу — Швидше, Зард! Від цього залежить твоє життя!

Вони збігли сходами донизу і зайшли у лаз під сходами, але замість вийти назовні Юні відхилила маскування і затягла хлопця у ще один потаємний хід. Тільки-но вони пройшли метрів двадцять як пролунав громовий вибух.

— Що це?!! - маг припав до землі.

— Метавки! Вони притягли метавки! Але усі вже внизу — вона відчинила низенькі дверцята і заштовхала Зарда усередину.,

— Вам пощастило - замість привітання сказала Лласен — Якщо не помиляюсь, влучили в східне крило. Тож якби ви забарились, то наступного разу ми б побачили вас у домовині.

Крім вчителів магів тут були ще п’ятеро чарівників і... Лія! Так, саме вона мала поїхати з Візарделем у мандрівку. Не кажучи ні слова Ейнер поманив Лію і Зарда рукою і двоє учнів під наглядом мага пішли довгими звивистими коридорами. Хід вивів їх до лісу. Ейнер глибоко вдихнув-видихнув. Його голосу майже не було чути:

— Ще зустрінемось. Щоб оминали тебе нещастя...

— І до вас не зазирали! - хоч Візардель намагався триматись бадьоро, але... він якось тремтливо зітхнув, йому поперек горла наче стала грудка тіста. Він відвернувся і пішов у ліс, поки ніхто не побачив його ганьби.

***

Лія йшла трохи позаду мага. В її очах він виглядав кумедно. Занадто важкі і широкі чоботи робили його незграбним, принанні на вигляд. Він мав типове бертське обличчя і це робило його ще дивнішим. Усю історію Берти всі хотіли її території. Хоч сама країна притулилась на узбережжі північного моря і ще кількох островах. Вони промишляли мореплавством, рибальством і ще трохи малою рогатою худобою. Самі бертці у більшості були високі і спокійні. Чому спокійні? А бо в їхній мові десять слів означають усе-одно! І це без врахування приказок і прислів’їв, що мають подібний зміст.

Її роздуми перервала стріла, що мало в них не влучила! Ховаючись за деревами вони кинулись навтьоки, але схоже цілились не у них. Та це не завадило переляканим хлопцю і дівчині бігти аж до битого шляху. Тобто десь із пів кілометри. І хоч Лії і кололо у боці вона згострила: