Глава 13

Тепла, навіть гаряча, вода стікала по тілу розслабляючи дівчину, усе було в парі. Роні змивала не тільки піт з тіла після ночі, але й спогади про неї. Чи все ж вона хоче це пам’ятати? Хоч часу ще було багато, але дівчина вирішила почати збиратись на роботу та залишити думки вдома. Зараз єдине що повинно її турбувати -  замовники та проект. Саме з нього може початись її шлях як дизайнера, те про що вона мріяла уже в її руках чи їй тільки так здалось? 

На вулиці було холодно, наче зовсім скоро випаде сніг, сильний вітер зносив усе на своєму шляху та розкидав пожовкле листя. Руде волосся дівчини, яке вона накрутила, розлітались в різні сторони й вона на це дуже злилась. «Що ж за день такий?» - подумала дівчина. Як тільки Роні підійшла до зупинки та поправила волосся, на неї чекав неприємний сюрприз.  

-Привіт, - сказав хлопець, - радий тебе бачити.  
-А я як сильно рада тебе бачити, - саркастично сказала дівчина. 
-На навчання їдеш? – запитав Святослав, якого була так «рада» бачити дівчина.  
-На роботу. 
-Можливо тоді на каву перед роботою? Як друзі.  
-Пробач, поспішаю, – відповіла дівчина. Невже він вирішив дати їй спокій, Вероніка зраділа.  
-Тоді іншим разом, під’їхало моє таксі, можу підвезти.  
-Якщо ти не запізнюєшся, а то була б дуже вдячна і кава з мене, - відповіла більш привітно Роні. - Домовились, сідай.  
Все було надзвичайно дивно, хлопець не чіплявся до неї, можливо знайшов нову «жертву» чи зрозумів, що вона в стосунках. Але це дуже порадувало дівчину.  
-Дякую, - сказала дівчина. 

    Вероніка приїхала вчасно. До зустрічі з замовниками залишалось ще кілька годин. Тому дівчина вирішила розпочали роботу над декларацією у податкову за жовтень. Та в кабінет постукали.
-Привіт, не зайнята?  
-Трішки зайнята. Замовники на місці? – заметушилась дівчина.  
-Ні, я приніс тобі какао і хотів поговорити про ніч, зранку спішив.  
-Я думала ми ще зранку все обговорили. Прошу тебе зробити вигляд що нічого не було, я кохаю Влада.
-Зрозумів тебе. Я теж не шукаю серйозні стосунки, лише вільні.  
-Мені навіть вільні не потрібні, тому прошу забути про цю ніч.  
-Таке важко забути, - прошептав на вухо Віктор і по тілу Роні пройшли мурашки.  
-Значить удай що нічого не пам’ятаєш і так більше не роби.  
-Як? – знову опустився до дівчини чоловік.  
-Ось так як зараз, у мене є коханий хлопець, - з напором сказала дівчина, хоч розуміла, що зробила страшенну помилку, Віктор не забуде про це і нагадуватиме, як тільки буде можливість.  
-Тоді я йду, чекатиму на зустріч з замовниками. А ти не спіши, можеш не приходити взагалі, - настрій чоловіка різко змінився на холод. 
-Не переживай, я не втрачу можливість тебе позлити, - з таким же холодом відповіла дівчина. 
-З нетерпінням чекатиму, - відповів чоловік та вийшов з кабінету. 

Якщо ще зранку дівчина відганяла від себе думки про цю ніч, то вдень уже не змогла. Справи було завершено, проект - перевірено ще кілька разів, тому думки наздоганяли дівчину. Вона не знала чи сказати Владу, чи зможе він її пробачити, чи берегти цю таємницю. А найголовніше що робити з Віктором? Як врятуватись від його нападів, як вивести їх стосунки хоч на якусь стабільність, адже ці емоційні гойдалки знищують її. Але спершу потрібно здати проект та закінчити з роботою, а наступним буде вирішення проблем пов’язаних з особистим життям. 

-Доброго дня, раді вас бачити. 
-Доброго дня, надіюсь все як домовлялись, все готово? 
-Звісно, трішки замінили останні напрацювання, але віримо, що вам все сподобається, - сказала Роні. 
Замовники довго все перевіряли, але вийшли задоволені. 
-Нам все дуже подобається, надіємось вашому сину все сподобається. 
-Як тільки покажемо сину, зразу скажемо вам результат. 
-Дякую, будемо чекати, - сказали замовники та залишили Віктора і Вероніку наодинці. 
-Ну що, ти справилась, вітаю. Але не знати як відреагує їх син.  
-Ми домовлялись про те, що має сподобатись замовникам, тому я перемогла.  
-Визнаю, перемогла, але це лише битва. А війну виграю я і більше надіюсь тебе не побачу. 
-Навіть не надійся, так просто я не здамся. 
-Ще подивимось на що ти здатна. 

З Віктором дівчина наче розставила всі крапки на “і” у своїй голові. Вона точно не буде з ним і ця ніч ніколи не повториться, тому нема сенсу згадувати за це. А ось думки на рахунок Влада не залишали дівчину. У неї є ще тиждень до зустрічі з хлопцем, є час обдумати ситуацію і прийняти правильне рішення. Поки дівчина літала в думках, в кабінеті Віктора тривав цікавий діалог. 
-Як тобі робота Роні? Ти казав що вона не справиться і я пошкодую. 
-Я їй допомагав трішки, направляв у вірне русло. Лише завдяки моїм порадам вона справилась. Вероніка зовсім не готова до самостійного виконання завдань.  
-Ти впевнений у цьому?  
-Так. Вона не має багажу знань, який потрібен для роботи дизайнера у нашій компанії.  
-Зрозумів тебе. Дякую за об’єктивну думку. У мене до тебе особливе прохання. Дизайн кабінету для мого друга. Його цікавить мінімалізм у чорних тонах з акцентами жовтого. 
-Добре, зроблю за тиждень, на щастя роботи не так багато зараз.  

    Знав б Ігор Миколайович, що думка Віктора побудована не на роботі Вероніки, не на її знаннях, а на страху. Хоч чоловік не міг зізнатись навіть собі у цьому. Йому було страшно, що дівчина замінить його чи доб’ється більшого успіху ніж він сам. На щастя, Ігор не повірив у слова чоловіка та вирішив дати ще одне завдання дівчині, те саме що і Віктору, та показати замовнику обидва варіанти, нехай обере кращий. Адже він бачив у дівчині великий потенціал. 

    Гроза закінчилась та з’явилось проміння сонця. Роні вирішила йти додому через парк. Какао зігрівало тіло дівчини, адже сонце уже не гріло. Влад не телефонував дівчині та не писав, можливо був зайнятий роботою. Ангеліна теж не дзвонила, хоча вчора обіцяла розказати хто приїхав до неї та чому вона не приїхала. Щоб не гаяти часу дівчина подзвонила подрузі сама, адже цікавість з’їдала її з середини.