Глава 1

За вікном уже темніло. Людей на вулиці було дуже мало, адже на вулиці підіймалася справжнісінька буря. Вітер зносив усе на своєму шляху, дощ стукотів з шаленою силою, наче град. Офіс був темний, усі працівники давно завершили свої справи, а хтось переніс їх на понеділок, адже не хотілось працювати в п'ятницю та ще й у таку погоду. І лише на 2 поверсі у вікні, виднівся силует молодої дівчини, яка ще працювала. 

Русоволоса дівчина сиділа за комп'ютером та своїми делікатними пальчиками набирала текст. Побачивши на годиннику 20:30 дівчина уже хотіла збиратися додому, але почувши шум в сусідньому кабінеті, вирішила залишитися ще на кілька хвилин. Через стіну сидів Віктор, головний дизайнер журналу. Приємний на вигляд, завжди усміхнений, позитивний, за що Вероніка його і не любила. Він завжди насміхався з неї, ображав. І найгірше в ньому те, що образи в його сторону не діяли, йому було наче все одно. 

На годиннику було 21:48, а Роні все ще сиділа в кабінеті. Як же їй не хотілося з ним перетинатися. Вдома її чекав лише чорний кіт, тому спішити було нікуди. Але сидіти в офісі ще годину не хотілося, тому зібравши всі речі дівчина вирішила тихенько вийти. Але одночасно відкрилося двоє дверей і вона побачила його. Як завжди ця жахлива саркастична усмішка, блиск в очах. Їй завжди хотілося мати стільки ж енергії, хотілось дізнатися секрет такого позитиву. 
 

- Привіт, що ти так пізно робиш в офісі,- запитав Віктор. 

- Привіт, звіт дописувала, а ти чого тут?. 

- Закінчив дизайн з яким ти мені допомагала, зв’язувався з клієнтом, щоб уточнити деталі оплати, тому чекай на премію,- підморгнувши сказав Віктор Миколайович. 

- Їм все сподобалось? 

- Так, твоя ідея з розміщення кабінетів та зеленою зоною дуже сподобалася власникам. Це саме те, що вони хотіли. 

- Я дуже рада що змогла допомогти. Вибач, мушу бігти, таксі чекає,- сказала Роні та вийшла з офісу. 

Віктор напевно сказав що це його ідея, навіть не згадав про моє існування, весь час так, я допомагаю, роблю усю роботу, а мене і не помічають, - подумала Вероніка. І вона мала рацію. Це далеко не перший раз коли вона допомагає, але так і не змогла зачепити Віктора своїми роботами. Чи можливо їй лише так здавалося? 

Віктор професіонал, з 16 років він працює у компанії. Спершу він проходив практику та вчився, але роботи настільки сподобалися, що його залишили у компанії та вже 15 років Віктор головний дизайнер “EVEN”. Компанія спеціалізується на дизайні офісних приміщень, будинків та інтер’єрів. 

На відміну від Віктора у свої 22 років Вероніка закінчувала 4 курс бухгалтерського обліку та вивчала дизайн, працюючи у великій дизайнерській компанії. Але зовсім не дизайнером як мріяла, а помічником бухгалтера, інколи допомагаючи з дизайном Віктору, через що і затримувалася допізна в офісі. 

Вдома на неї чекав чорний кіт, на ім'я Джек та безліч літератури пов’язаної з дизайном. Весь вільний час Ніка проводила вивчаючи стилі інтер’єру, дизайнерські композиції, ландшафтний дизайн, графічний дизайн. Їй хотілось знати все можливе, наче і не існує нічого окрім дизайну. 

Подзвонив телефон, піднявши слухавку русоволоса дівчина невпевнено сказала: 

- Алло. 

- Привіт. Кілька хвилин і я буду в тебе, - почувся веселий голос Ангеліни. 

- Але ж ми не домовлялися. 

- Мене нічого не цікавить, скоро буду, - сказала дівчина і почулися гудки. 

- Та що ж це таке? - уже сама собі сказала Ніка. 

Через 10 хв Джек проснувся і побіг до дверей. 

- Джеку, невже вона вже тут? - запитала Ніка у кота. Лише Ангеліну він так зустрічав. 

І дійсно, почувся дзвінок у двері. Це була Ангеліна. Чорноволоса дівчина з бунтівним характером, повна протилежність Вероніки. Ангеліна найкраща подруга Ніки, зустрілися дівчата ще на роботі, коли студентками працювали у закладі швидкого харчування. Ангеліна зараз працює асистентом директора у компанії, що спеціалізується на виробництві косметики. Але попри це дівчина завжди має час на розваги, наче їй 16, а не 20. 

- Збирайся, ми йдемо на прем’єру фільму, ледве дістала квитки. 

- Який фільм? Я нікуди не хочу, так змучилась, а ще готуватися до екзаменів. 

- Я нічого не хочу чути. Збирайся. Це VIP квитки, ми будемо одні з-перших глядачів, таке не можна пропускати. 

- Гаразд, збираюся, - незадоволено відповіла русоволоса. 

- І так було завжди. Ніка обожнювала вчитися, вона хотіла бути кращою, навіть попри те, що не хотіла бути бухгалтером, Ангеліна ж навпаки, хоч і працює за професією не переживає ні про сесію, ні про навчання. І як ці дівчата здружилися ніхто не знає, але ці двоє знайшли спільну мову з першого робочого дня. 

Прем’єра фільму пройшла на ура, Ніка і Ліна насміялись та з хорошим настроєм виходили з кінотеатру. 
 

- Ну то що? Йдемо на морозиво? - весело запитала Ліна. 

- А давай. 

- Невже ти не кажеш що зайнята навчанням чи роботою? 

- Година уже нічого не змінить. Ми ж не довго? 

- Ти невиправна, але я все одно тебе люблю, - сміючись сказала Ліна. 
 

Завтра у Ніки важкий день, але всупереч цьому, їй не спалось. Хоч і повернулась додому вона пізно, все одно сіла вчитися. Ця дівчина була нестримна, якщо щось зацікавило, то її не спинити. Насипавши корму коту, за що він вдячно м'явкнув. Ніка зробила собі какао та сіла читати нові лекції з дизайну квартир. Наступним проектом була квартира і дівчина знала, Віктор звернеться до неї по допомогу. Вона так і провела усю ніч за конспектами. 

З самого ранку дівчина почувала себе не добре, але вирушила на пари. 

- Що з тобою? - запитала Ліна, з якою вони навчалися на одному потоці. 

- Не знаю, можливо просто не виспалася. 

- Ти впевнена що не захворіла, виглядаєш саме так. Можливо краще додому поїдеш? 

- Ні, сьогодні дуже важлива практична, не можу її пропустити, а ще мені на роботу - відповіла Ніка. Їй і справді було дуже погано, але навчання у неї на першому місці.