Глава 2. Мрії

Перша оплата пройшла дуже швидко. Не встиг ще чоловік покласти телефон після того, як ввів всі реквізити, як пролунав дзвінок та на іншому кінці зв'язку прощебетала дівчина з дуже солодким голосом.

- Доброго вечора, Андрію, Вас вітає онлайн школа «Супер блогер»! Ми раді, що Ви стали частиною нашого колективу. Зараз додам Вас до всіх необхідних бесід. Там ви знайдете уроки та цікавих співрозмовників.

- Виходить, можна приступати вже сьогодні? - здивувався батько сімейства. - Не треба нікого чекати?

- Як Вам буде зручніше, - відповіла дівчина. - Онлайн зустрічі в нас будуть відбуватись раз на тиждень. Решту часу Ви зможете проходити наші уроки самостійно. Не забувайте про свої досягнення розповідати в нашому чаті.

- А якщо їх не буде? - Андрій намагався всі слова співрозмовниці записувати в блокноті, але не встигав за нею.

- Такого не буває, - спробувала запевнити його дівчина. - Ви ж тепер будете навчатися в найкращій школі блогінгу. У нас результатів не досягають лише ледарі та ті, хто не прислухається до наших порад.

- Ми не з таких, - чоловік задоволено посміхнувся, смакуючи солодке майбутнє. - Будемо намагатися з усіх сил, щоб порадувати нашого сина.

- Це чудово, що в вас такий стимул.

У слухавці почулися клацання по клавіатурі, а потім на телефон поприходило багато повідомлень. Здавалося, не встигала дограти мелодія від одного повідомлення, як вона грала знову і знову.

Ліда підняла телефон чоловіка й почала спостерігати за новими незнайомими бесідами та повідомленнями від інших учнів, таких саме, як вони. Кожен розповідав про себе й роботу, яку виконав до моменту, як потрапив до цієї школи.

Жінка теж швидко надрукувала повідомлення, де привіталася та розповіла про свою сім'ю. Її із радістю прийняли в колектив, тож весь час до сну вона тільки й займалася тим, що листувалася з іншими учасниками. Здавалося, вони стали дуже близькими за один вечір, адже їх об'єднувала одна мета, яка зараз здавалася ближче, ніж будь-коли раніше.

- Антоша вже спить, - повідомив Андрій, увійшовши в спальню. - А ти все ще спілкуєшся? Про що розповідають?

- Багато чого цікавого, - з серйозним обличчям заявила Ліда. - Деякі вже кілька років знімають відео та все даремно. А, раптом, і в нас не вийде? Що будемо робити?

- Не може в нас не вийти, - він спробував заспокоїти дружину. - Можливо, результат доведеться почекати. Але, думаю, рано чи пізно він буде. Не варто турбуватися завчасно. Кажуть, в першу чергу результат йде від наших думок. Тому треба думати, що все вийде. Тоді так і буде.

- Ти маєш рацію, - Ліда віддала телефон чоловікові. - Головне настрій. Інакше ідеї в голову приходити не будуть. До речі, одна вже є.

- Яка саме? - Андрій влаштувався біля дружини. - Страшна?

- Зовсім ні, - замотала головою Ліда. - Я дивилася відеоролики інших учасників. У багатьох гарний ремонт. Треба б і нам в Антона стіни перефарбувати та меблі сучасні купити, щоб не було соромно перед глядачами.

- Ідея непогана, - Андрій задумався. - Але, тоді доведеться повністю витратити наші заощадження та виплачувати розстрочку із зарплати. А це чималі гроші.

- Але, в кожен бізнес треба вкладатися, - постаралася навести аргументи Ліда. - Навіть, якщо піти на ринок продавати пиріжки, потрібно придбати обладнання, сировину та стіл, на якому їх продавати.

- Це ти теж в цих бесідах прочитала? - Андрій уважно подивився на дружину з хитрою посмішкою.

- Можливо, - Ліда подивилася на чоловіка та посміхнулася у відповідь. - Ти ж пам'ятаєш, я швидко вчуся. Ось і зрозуміла, яке в нас першочергове завдання.

- Добре, - кивнув він, заходячи в найактивніший чат, де за час їхньої розмови з'явилося більше сотні повідомлень. - Лише постараємося отоваритися по мінімуму. Все саме найнеобхідніше та красиве.

- І треба пофарбувати стіни, - Ліда солодко позіхнула. - Думаю, треба в білий, як у багатьох. А одну стіну зробити зеленою, щоб не витрачатися на цю штуку, на якій стрибаєш, бігаєш, а потім підставляєш, де хочеш.

- Ти про хромакей? - засміявся чоловік. - Що ж, справді зручно. Шкода, лише, що після всіх цих нововведень дитяча кімната стане більше схожа на студію.

- А багато дітей можуть таким похвалитися? - зауважила Ліда. - Загалом, ти подивися, що ми можемо купити, а я піду, розповім все Насті. Може, вона зі своєю донькою теж захоче навчатися в цій школі? Будемо разом йди до першого мільйону.

Жінка вийшла з кімнати та швидко написала повідомлення подрузі, яка ще не спала. На жаль, вмовити її витратити таку велику суму на навчання не вийшло. Але вона з цікавістю вислухала співрозмовницю та сказала, що теж спробує себе в цій сфері, що вже радувало.

Чомусь Ліді зараз захотілося знайти побільше однодумців, щоб відчувати себе частиною цього дивного віртуального світу, де все так дорого й красиво. Згадалися дитячі мрії, коли вона закривалася від усіх в своїй кімнаті та уявляла себе відомою актрисою, яка роздавала автографи своїм лялькам таховалася від докучливих журналістів, яких вона бачила в контролерах тролейбусів та в продавцях на ринку.

Здавалося, вона зараз, як ніколи раніше, була близько до цієї дитячої мрії, від чого всередині все раділо й хотілося танцювати в передчутті щастя.

- В нас все вийде, - прошепотіла вона своєму відображенню в дзеркалі.