9.1

   Цього разу підготовка до балу мала для мене зовсім інший характер. Мене майже не турбував власний образ — уся увага була зосереджена на дотриманні конспірації та спостереженні за піддослідними, точніше — за підозрюваними.

   Іноді Анетт і Маркус навіть дозволяли нам із Уіллом залишитися на кілька хвилин наодинці. Він щоразу користався цією нагодою і обов’язково натякав, яка я нещасна. Коін ледве стримувався, щоб не втрутитися в цей балаган. Водночас за кожен спалах своєї знервованості він вимагав, аби перший крок робила саме я. Здається, такий формат гри почав його відверто забавляти. А я, на диво, почувалася більш розкутою і вільною. У мистецтві вичікування моєму чоловікові, мабуть, немає рівних.

   Навіть Анетт якось натякнула, що взагалі він має на все право — адже він твій чоловік. І що він нещадно привчає та прив’язує мене до себе. Мовляв, це одна з форм тиранії, і без нього я вже не зможу жити. Не надто зважаючи на власні слова, вона водночас почала ділитися маленькими жіночими хитрощами, пояснюючи це тим, що ще велике питання — хто кого зрештою прив’яже.

   Усі запрошення на бал відписувала я. Коін погодився навіть на присутність герцогів Тенебрайн. Хоча при цьому чомусь помітно занервував. Дивно, але на звістку про приїзд Хокона він відреагував значно спокійніше.

   — Ти так нервуєш, бо наш шлюб усе ще не консумований? — якось наважилася спитати я, водночас побоюючись продовження, яке може послідувати.

   — Мила моя, твої думки починають торкатися дуже цікавих тем. — відповів він.

   Коін підійшов впритул і ледь торкнувся моєї шиї. Реакція миттєво прокотилася всім тілом.

   — Мені подобається, як ти на мене реагуєш. Але я не хочу, щоб тебе сковував страх. Саме тому доводиться відтягувати неминуче. — схрипло прошепотів він мені на вухо.

   Я відчула себе кроликом у кільцях удава — і водночас бажання тікати було повністю відсутнє.

   — І так, ти маєш рацію. — продовжив він — Я нервую через герцога. Він справді виявляє неприємну для мене цікавість до твоєї персони. А зважаючи на те, що відбуватиметься на балу, його ставлення до мене може суттєво погіршитися.

   — По-перше, головне — щоб ми викрили й затримали збоченця. А по-друге, без мого бажання ніхто не подасть на розірвання шлюбу.

   — А ти вже цього не бажаєш? — поцікавився чоловік, продовжуючи ніжно торкатися моєї шиї губами.

   — Ні… — тихо простогнала я.

   Розуміючи, що контроль на межі, я зробила крок назад, намагаючись зосередитися на справі.

   — Ми ще не завершили приготування, і залишилися організаційні питання. Мені вже час.

   — Знову тікаєш? Ти мені винна. — посміхнувся він і зробив показово ображений вигляд.

   Швидкий крок до нього, поцілунок у губи — і втеча. Мені значно простіше розбирати справи й дивитися на замальовки трупів, ніж продемонструвати чоловікові весь спектр власних емоцій.

   Першими прибули батьки — я вискочила їм назустріч просто на під’їзну доріжку. І байдуже, що це виглядало неприйнятно: окрім них, усе одно ще нікого не було.

   Батько з явним невдоволенням вислухав підозри Коіна, але зрештою погодився на мою участь — як наживки. Мати теж уважно слухала й, наостанок, сухо нагадала, щоб я не забула взяти кинжал.

   — Ти хоч тренувалася тут, чи з тебе зробили міську квіточку, від якої мало проку? — пробурмотіла вона, дивлячись виключно на мого чоловіка.

   — Не хвилюйтеся так. — важко зітхнув Коін — У них з Анетт був повний доступ до тренувальної зали.

   Судячи з тону, ідею наших "ігор" зі зброєю він так і не прийняв.

   — Я так розумію, у вашому подружньому житті нарешті стався якийсь прорив. — батько не втрачав нагоди познущатися з зятя.

   — Але, враховуючи відсутність ознак вагітності, не в усьому ви просунулися. — підхопила мати — Можливо, нам варто пожити у вас найближчі пів року.

   — По-перше, досить. — не витримала я, підходячи до Коіна й беручи його за руку — А по-друге, ви справді вважаєте, що з вашою присутністю це вдасться краще?

   Коін зупинився й здивовано на мене подивився. Батьки ж, здається, навіть не почули моїх слів. Лише чоловік виглядав по-справжньому розгубленим.

   — Тебе ще багато що в ній дивуватиме. — хмикнув батько, поплескавши Коіна по плечу й проходячи повз — Де у вас напої? Хочу трохи відпочити з дороги, зважаючи на вечір, що нас чекає.

   Коін передав мене матері й повів батька до кабінету — обговорювати деталі без зайвих вух і не шокувати одну з гостей.

   Хокон прибув невдовзі після моїх батьків. Він тепло обійняв мене, уважно вдивляючись в очі, ніби намагався знайти там відповідь на питання, відоме лише йому.

   Потроху почали з’їжджатися інші гості. Герцог Тенебрайн із дружиною привітали нас із Коіном. На диво, Сесіль була надзвичайно милою й привітною — очевидно, ізоляція від Крістін пішла їй на користь.

   І вже коли я рушила до зали, помітила її. Найочікуванішу персону.

   Знову яскрава — цього разу в смарагдовій сукні. Декольте притягувало погляди всіх без винятку. Очі блищали жадібною, майже тріумфальною перемогою. Вона ледве стримувалася, щоб не кинутися Коіну на шию.

   Один короткий погляд на мене — і її усмішка розтягнулася так широко, що десь глибоко всередині з’явилося гостре бажання вдарити її чимось важким.

   Лише присутність Хокона й мами втримала мене від необдуманого кроку. Мій найкращий друг, як і мама, були в курсі того, що тут відбувається. Тож вони лише зверхньо ковзнули поглядами по тій… жінці.

   Хокон узяв мене під руку й повів до столу.

   — Вона має повірити у свою перемогу. — прошепотів він, нахилившись майже до самого мого вуха.

   Краєм ока я вловила реакцію свого чоловіка на таку близькість — і одразу зрозуміла: нервувати мені нічого. У його очах палав такий вогонь, що навіть Хокон це помітив і все ж відсунувся.

   — Я щось не зрозуміла? — з легкою посмішкою озвалася мама — Хто кого має вивести з рівноваги? Здається, твій чоловік уже на межі й готовий до біса відправити весь план викриття співучасників.