Розділ 7

Деякий час Учитель мовчки дивився на мене, явно обмірковуючи почуте:

— Знаєш, дитино, можливо, у твоїх словах є зерно істини. Скажи ти мені подібне ще тиждень тому, я б лише посміявся з цього припущення. Але за ці дні сталося стільки подій, деяким із яких навіть я не можу знайти пояснення, що навіть найфантастичніше починає здаватися можливим.

— Скажи, — наважилася я поставити ще одне запитання, що крутилося на кінчику язика, — ти ж спілкуєшся з лідерами інших Організацій, зокрема й Темних, може, ти чув про дивні випадки серед таких, як я?

Брови Учителя здивовано поповзли вгору, і я поспішно додала:

— Амели скаржилася мені, що останнім часом почувається погано, не так, як зазвичай, дивно — втома, спустошення. Вдень на пляжі я зустріла Темну суккубу, і вона розповіла мені те саме, вона навіть згадала, що вони побоюються когось, хто п’є нашу енергію. Після візиту до бару Відвергів, на моїй власній кухні, хтось повністю випив усю енергію Амі. Але за собою я нічого подібного не помічала.

— Добре, дитино, я запитаю. Але зараз мені потрібно побути на самоті, а ти йди відпочивай, тим паче на тебе вже зачекалися, — і з цими словами він відвернувся.

Я кілька секунд помагнетизувала його потилицю, але, зрозумівши, що аудієнцію закінчено, вийшла в коридор. Там нічого не змінилося, так само хтось кудись поспішав, хтось сміявся, відуни варили зілля, а медики рятували життя. Мені раптом спало на думку, що весь цей час навколо нас відбувається інша, потаємна гра, у яку нас до певного часу просто не посвячують із різних причин, але переважно через бажання максимально вберегти від переживань. Справді, ну чим нам допоміг би ось цей маг повітря п’ятого рівня, який кудись поспішає? Його знесло б першим поривом магії, наче метелика, а отже, замість бою й атаки довелося б ставити йому посилений захист, витрачати додаткову енергію.

Чому я не хвилювалася у вентиляційних шахтах, коли ми пішли рятувати Дема? Та тому, що я знала всіх, хто стояв пліч-о-пліч зі мною, тих, хто прикривав мені спину, знала й довіряла їхній силі, їхньому вмінню, їхньому магічному потенціалу. Я зрозуміла все, що намагався, нехай і в грубій манері, донести до мене Валентин, — Учитель був у мені впевнений, він знав, що мені до снаги врятувати Деметріума, він знав, що зі мною наші найсильніші маги, найімовірніше, він знав навіть те, що до певного часу не було відомо мені, — про раптову появу Тигри та Сварі.

Я впіймала себе на думці, що нікого не хочу бачити, день і так був надто складним в емоційному плані, щоб добивати себе спілкуванням із братцями та обговоренням абсолютно божевільного вчинку Тигри. Я вже навіть почала вигадувати відмовку, однак, як виявилося, я була не самотня у своїх бажаннях — у вітальні було абсолютно порожньо, і я, прихопивши з холодильника пару сирних нарізок і взявши булочку з хлібниці, пішла до свого номера.

— Привіт, волохатий, — потягнулася я подумки до єдиної істоти в цьому світі, з ким хотіла б сьогодні трохи поговорити.

— Привіт, мала, як ти? — він відповів так швидко, що я зрозуміла — він дуже на мене чекав, і від цього на душі стало тепло.

— Я нормально, набагато краще, ніж багато хто... Як ти думаєш, Тигру розвтілять?

— Найімовірніше. Він вчинив як Темний, і я ще не знаю, як реагувати. Коли мені про це розповіли, першою думкою було розірвати його на шматки, потім прийшло усвідомлення, що це якраз те, чого, найімовірніше, від нас чекають.

— Хто чекає?

— Я не знаю, кохана, але ти сама говорила, що все це неспроста, хтось грає нами, зіштовхуючи лобами.

— Отже, нам потрібно бути дуже обережними й продовжувати поводитися так, як завжди. Хочеш зайти до мене?

— Звісно, хочу, і тому я залишуся в себе...

Я навіть подумки почула, як він зітхнув, а може, це в наших номерах була така чудова чутність. Але я розуміла, про що він говорить, — якщо він зараз прийде, ми шукатимемо розради одне в одному, а це не найкращий привід для першої близькості, до того ж ми не знали, що чекає на нас завтра, а ми й так зараз були надто вразливими через наше кохання, обоє.

— Я дуже сильно люблю тебе, волохатий, — слова далися мені настільки легко, що я зрозуміла — саме це правильно. — Давай спати, ми не знаємо, що нам принесе завтрашній день.

— Я люблю тебе, — знову зітхнули за стінкою, — на добраніч, мала.

Уперше за цей тиждень я засинала з усмішкою, а вночі мені вперше наснився цей сон...

Я не одразу зрозуміла, що це: чи явь, чи примара, — навколо знову було сіре Ніщо, однак цього разу не було голосів, і я не відчувала нічиєї присутності, лише відчуття цілковитої самотності. Навіть звична іскорка біля серця, здавалося, померла. Я подумала, що, мабуть, саме так і виглядає світ, у якому вичерпалася вся магія, що точнісінько так само незабаром може виглядати й наш всесвіт — сіре, безлике ніщо, у якому запечатані безмовні тіні, що колись були кимось.

Я струснула головою, відганяючи раптову ману, і почала озиратися. У мені зростала впевненість, що я тут не просто так, що сюди я потрапила стараннями тих невідомих сил, які говорили зі мною після першого нападу ченців, і напевно мені буде явлена якась підказка.

Ледве я про це подумала, як раптом відчула ледь помітний теплий вітерець, що лагідно торкнувся моєї лівої щоки. Обернувшись, я побачила дзеркало. Ще хвилину тому його не було, а зараз ось воно, поруч — величезне, величне, порожнє... У ньому було щось неправильне, але, лише підібравшись ближче, я збагнула, що саме — у ньому не відбивалося нічого, абсолютна чорнота. Я простягнула руку, щоб перевірити — чи не морок це, але ні, пальці відчули прохолодну, тверду поверхню, а от сама рука не відбилася.