Ліза
Я сиділа з ногами на стільці, крутячи у руках склянку з гарбузовим соком. Мій погляд ліниво блукав по саморобній гірлянді з маленьких гарбузиків та привидів, що була натягнута під стелею. Великий гарбуз стояв на камінній полиці, з вищиром втупившись у мене. Всередині нього горіла свічка.
Донедавна я любила різні свята, прикрашати свою кімнату, ходити по магазинах з подругами у пошуках нових речей чи милих дрібничок. Але останній тиждень мені не хотілося нічого. Хлопець, з яким ми зустрічалися вже пів року, зрадив з іншою та звинуватив мене у цьому.
Дивина, як люди намагаються перекласти відповідальність на іншого. Я ніколи не лізла в його телефон, не заважала спілкуватися з друзями, а коли ходила по крамницях, завжди купувала і йому щось смачненьке та заносила у його гуртожиток. Хоча у глибині душі я розуміла, чому все сталося саме так — колишньому хотілося більшого ще з моменту, як мені виповнилося вісімнадцять. Я ж вважала, що поки не готова переводити стосунки на цей рівень. Можливо й добре, що не погодилася, бо зараз би точно шкодувала.
Зробивши невеликий ковток соку, я відставила склянку та опустила ногу. Я сюди приїхала, щоб трохи вляглися емоції та побути хоч кілька днів далеко від нього. Хоча ми жили у різних гуртожитках і у нас не було спільних занять, але знаходитися на одній території магічної школи було важко. Тому й погодилася поїхати за сестрою до нашої далекої родички відсвяткувати Гелловін. Джессіка жила за кілька годин їзди від Віджио.
— Я все принесла, — сяючи посмішкою, у вітальню зайшла Джессі, тримаючи у руках новеньку колоду карт Таро. — Мені вже не терпиться на них поворожити. Як добре, що мої родички відьми, — хихотнула вона.
— Чарівниці, — виправила її Анжеліка, смикнувши себе за довгий білявий локон.
— Так без різниці. Чарівники, відьми, чаклуни, це ж просто синоніми одного й того самого.
Я трохи закотила очі. Для Джессі, як цілковитої людини, дійсно не було різниці.
— Чарівники це ті, хто вивчають заклинання та чарують з артефактами. Там є кілька рівнів сили, — пояснила я. — Відьми мають слабший магічний резерв. Бойові заклинання не потягнуть, зате вони ідеально вправляються із зіллями та побутовою магією. Чаклуни це ті, хто уклав угоду в обмін на силу.
— Ага, — просяяла Джессі. — А Відьмак — це чоловічий аналог відьми?
— Ну не зовсім… — протягнула я. — Це більше мутант, який полює на відьом.
Очі Джессі стали схожими на два блюдця, дівчина охнула, притиснувши карти до грудей.
— Мутант? Ох. І на вас він також полює? Я не знала. Вам треба бути обережнішими? Ми не зможемо завтра піти на ярмарок?
— То Ліззі згадала персонажа з книги. Не бери до голови, — буркнула Анжеліка. Одночасно з цим в кухні дзенькнула пічка. — Наш святковий пиріг готовий!
Я гмикнула, провівши сестру поглядом. Анжеліка завжди гостро реагувала, коли хтось применшував її рівень сили, хоча у відьмах не було нічого поганого. Анжеліка хоч і була сильною чарівницею, але їй також багато бойових заклинань давалися важко.
Нарешті сестра повернулася з пирогом, поставивши його скраю столу. Джессі вимкнула світло, кивнувши нам. Я дістала паличку та, прошепотівши слово, запалила свічки.
Пояснювати правила також довелося мені. Сестра та далека родичка сіли по обидва боки від мене
— Не впевнена, що у мене все вийде, як треба, — знов заїкнулася я, отримавши майже миттєвий сердитий погляд Джессі. Їй дуже хотілося нарешті дізнатися чи вже кохає її однокурсник. — Отже… Перша карта це те що притягнуло партнера. Друга — ким є цей чоловік. Третя — обставини зустрічі.
Перетасувавши колоду, я випадково дістала три карти та поклала їх на стіл.
— Так, Джессі. Перша карта — Королева Жезлів. Вона означає, що ти будеш яскраво та активно проявляти себе десь. Найімовірніше в університеті, і саме ця впевненість приверне його увагу. Далі, ким є цей чоловік — Шістка Кубків. Це хтось із твого звичного оточення, людина, яку ти вже добре знаєш або часто бачиш. І обставини зустрічі — Трійка Пентаклів. Це вказує на спільну роботу, можливо, якийсь командний університетський проєкт або підготовку до семінару.
Джессі несподівано розчервонілася, плеснувши в долоні.
— Нам на цьому тижні повідомили про проєкт. Я не була впевнена, що мені це треба, але… Дякую тобі, Ліза, — дівчина на радостях обійняла мене за шию.
— Карти, якщо що можуть не завжди казати правду. Тому…
— Не псуй атмосферу, — буркнула Анжеліка, та нетерпляче потерла долоні. — Давай тепер мені.
Розклад, який випав молодшій сестрі, сподобався, він казав, що вона вже знайшла своє кохання і він дуже цінує її та боїться втратити. Я стрималася, щоб не гмикнути. Знала я це її «кохання» — боїться, бо без неї він не зможе закривати сам сесію. Досі не розумію, що сестра у тому Берті знайшла. Ні до танцю, ні до рожанцю. Те й може що хизуватися, що його батьки засідають в парламенті. Я скосила очі на сестру — вона ніколи не була обділена грошима, тому можливо все ж кохала того дурника.
Прибравши карти в колоду, я поклала їх на стіл.
— А тепер собі, — сяйнула усмішкою Джессі.
— Мені не треба. Я поки нікого не шукаю.
— Та як так? Сьогодні ж вечір Гелловіну. Можливо тобі карти зараз покажуть твого справжнього судженого. Можливо твою істинну пару.
— Джессі, істинні пари існують лише у фентезі, у нас такого немає, — сказала я, втомлено подивившись на карти. Мені було трохи шкода, що серед всієї магії, що була у цьому світі не існувало істинної пари. Кровний зв’язок був. А ось потенційно магічно ідеального партнера не було.
Я настільки поринула у свої думки, що не відразу зрозуміла, що Джессі мене кличе.
— Давай. Буде весело. Неправильно, що про наше кохання ти розказала, а про своє нічого не дізнаєшся. Я впевнена, що він буде у сто разів кращий за твого гівняного колишнього.