Суд

Якось раз у царстві тім,
Що сталось - розповім.
У суді кричали: «Зрадник!»
Той хлопець і його радник.
Судив тобі пан Роман -
Знаний у царстві пан.
Того хлопця в автозак,
І судову гвардію позад.
«Встати! Суд іде!» - лунає,
І всю залу миттю піднімає.
Прокурор також був пан,
Що мав прізвисько Кабан.
Справа в нього не пішла -
Дарма лякав, дарма гнав зла.
І адвокат з'явився тут як тут -
Заговоривши про свій дебют.
Судили вже години дві,
А процес іде - багато тіні.
Напруга висне, наче ніч,
Ніхто не бачить суті річ.
Ось суддя, прокурор і адвокат
Сіли за стіл підбирати результат.
«Даю гроші!» - мовив прокурор,
«Це ж стаття!» - відповіли у хор.
І суддя додав: «Це тобі не гра!
Нам працювати до кінця дня!»
Думали, радились, говорили,
І раптом у висновку рішили:
«Відпустимо його на волю,
Не псуватимемо юну долю».
Роман тоді сказав словами:
«Слухай, йди собі з думками:
І ти, хлопче, так більше не роби,
Бо і так багато людської злоби!»
«Добре. Зрозумів. Виконаю усе!
Більше не буду. Піду вже!»
І зняли кайдани з юних рук,
Та пішов юнак під тихий звук.
А мораль у цім творі такова:
Суд - це завжди цирк і гра.

RIV

Подобається

#159 в Різне
#1 в Поезія
#207 в Молодіжна проза
#28 в Підліткова проза

У тексті є: поезія, сатира, суд

Відредаговано: 02.10.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись