Вступ

Вступ для будь-якої казки це вже пів діла! Бо як ото отуди вступиш, так воно й струменіти буде, настрій відповідний створюватиме та й читачів до себе привертатиме. Тому хоч воно й не просто, але спробуємо вступити й ми.

Жили-були… Та що це я! То все не з сучасної казки? Зараз потрібно заманювати читача як не вампірами, так магами з чарівними паличками чи тваринами чудернацькими, а вони ж то всі не могли жити-бути… Хоча те все і не казка зовсім, так – фентезі, примарний сон перед світанком… Ми захоплюємося цими вигадками, переживаємо за тих дурнуватих героїв, десь там глибоко в душі розуміючи, що ніхто з них не чекає на нас за рогом. Хоча – ні! Дехто вже і з ними ходить в обійми…

Мабуть, справжня казка зовсім інша, значно простіша. Вона наче й вигадка, проте саме вона може виявитися одним із реальних варіантів нашого найближчого майбутнього. Щось дивовижне та загадкове в її вигаданій реальності, а може реалістичній вигаданості… Вона лякає… Вчить, знову лякає, знову вчить… Ми бігаємо по колу як той чахлик невмирущий, стискаючи щосили голку… Ту саму голку, заради якої й розпочиналася вся казка. І питання навіть не в тому, як цю голку відшукати, а питання в тому, як її не загубити…

Так що, починаємо! У тридев’ятому царстві, тридесятому государстві жили-були… Стоп! Досить вже оселяти в наших царствах дідів та бабів! Все вони на свій лад переіначити намагаються – то можна на цьому казку й завершати, разом із черговими виборами! Бо тут сценарій банальний, уже давно вивірений часом – олія з гречкою поступово, але впевнено й невідворотно повертають оті царства-государства на нове коло благих намірів…

То як же цю сучасну казку треба розпочати? А може так: була собі така-сяка Онука, співала, ой – чи то казала під музику… Чи яка ж то музика? Та й на онуку чи то тягне вона?... Взагалі суцільне марення виходить.

А може краще так: на галявинці серед казкового лісу жив собі веселий зайчик… Веселий не тому, що кожного дня заливав собі заочі, а багато він сміявся… Та й сміявся він зовсім не тому, що бігав по коноплях… До речі, коноплі зараз можуть стати абсолютно легальним приводом…

Знов маячня якась. Ну і де це хто бачив зайця, що просто так регоче? Хоча якщо блакитна гусінь добре напалить кальяну, то чому ж це заєць регоче просто так? Тим паче, якщо та гусінь ще кальяном йому ненадовго поступиться? Ось і виходить суцільна маячня анімалістична…

Нічого, ми просто так не здаємося! Вийшов Коля до свого блакитного єдинорога, погладив його за рожеву гриву, посмикав за золотого хвоста. А єдиноріг і каже йому справжнісіньким чоловічим голосом: «Кидай ти вже, Коля, свою шмаль, спалишся остаточно!»...

Ні – все це зовсім не те! Лежав Петя на чарівному дивані… Ось воно! Нарешті, справжній початок! Чому Петя? Так Коля вже ж був! А чому диван чарівний? Бо скільки б у ньому звечора дірок не утворювалося, на ранок він завжди був як новенький! А чому лежав? Так ото ж і є визначальне слово – всьому початок!

Хто там казав, що під лежачий камінь вода не тече? Петя вже не один раз спростовував оті народні дурниці. Зрозуміло, що Петя не камінь і лежав не постійно, але що таке «кава в ліжко» замість горнятка він добре розумів на власному досвіді.

Ну то що, досить? Навступалися?