1

Тихий суботній вечір непомітно опустився на місто. Великий мегаполіс, хоча повністю і не занурився в солодку дрімоту весняної ночі, але бурхлива активність, яка панувала на його багатолюдних бульварах і проспектах весь день, вже помітно зменшилася. Майже вгамувалися численні городяни, що вічно поспішали по своїх буденних справ. Не чути вже частого передзвону трамваїв. Навіть автомобілів на вулицях стало значно менше.

Хоча звідки йому було знати, як саме все виглядало і відбувалося днем? Вольдемар був вампіром і, проживши в місті кілька століть, міг бачити його на власні очі виключно вночі. Все що відбувалося від сходу до заходу сонця тільки його припущення, основані на розповідях друзів, фотографіях і кінофільмах. Ну і як невичерпного джерела останнім часом можна було, не виходячи з-дому використовувати хитру штуковину на ім’я Інтернет.

Ось через цей триклятий винахід людей він сьогодні і безнадійно проспав. Майже до обіду спілкувався з новими друзями і можливими компаньйонами з далекої Каліфорнії, а коли добрався до подушки, так миттєво провалився в сон, наче мертвий. Тепер ось не встигав, не тільки спокійно повечеряти, але навіть на роботу доводилося збиратися у великому поспіху.

Нічого, подумав Вольдемар, підкріплюся на місці. Від його квартири до будинку, де знаходився нічний клуб, співвласником якого він був і в якому працював за сумісництвом арт-директором, було всього кілька кварталів. Цей шлях вампір традиційно долав пішки. Просто не любив він ці новомодні саморушні екіпажі, від яких завжди моторошно смерділо бензином, тому користувався ними дуже рідко і неохоче. Та й справедливо вважав, що фізично розім'ятися навіть під час нетривалої прогулянки, ніколи не завадить.

У нічному клубі в цей час як зазвичай яблуку ніде було впасти. Основні завсідники закладу – нелюди: вампіри, демони, вовкулаки, упирі, гноми і всяка інша нечисть. Незважаючи на досить строкатий контингент всі поводяться вельми пристойно і культурно. Інакше і бути не може. Два тролі-охоронці на вході досвідченим оком миттєво визначать небажаний «елемент» і ні за що не пропустять буйних відвідувачів всередину клубу.

Продершись крізь танцюючу натовп до шинквасу, Вольдемар замовив свій улюблений коктейль. Бармен Тоні розуміюче посміхнувся і в лічені секунди подав шефу келих, наповнений рубіново-червоним напоєм. Чуйне нюх вампіра миттєво залоскотав збудливий аромат крові. Жадібно зробивши ковток напою Вольдемар із задоволенням відзначив, що Тоні на висоті і не втратив своє незрівнянне вміння робити незбагненно-смачні коктейлі.

Зробивши ще один ковток, арт-директор подумки посміхнувся думаючи про те, що багато неосвічені люди досі всерйоз вважають, що всі вампіри немов навіжені ганяються за своїми жертвами, щоб скуштувати їх свіжої крові. Фі, які дурниці. Сучасні вампіри давно вже не займатися такою грубою дикістю. Та й навіщо? Система донорства цілковито і без зайвих проблем забезпечує їх їжею, а ось такі рідкісні таланти як Тоні роблять її особливо вишуканою і привабливою.

У середовищі звичайних людей Тоні напевно вважався б одним з найбільш шанованих і умілих кухарів свого часу. У непосидючого бармена унікальний талант і вміння створювати дивовижний букет смаків і ароматів людської крові в своїх коктейлях. Ось і зараз Вольдемар розкошував від відчуття терпкої мужності дорослого чоловіка-скандинава, пекучої темпераментності якоїсь жінки-креолки, стриманої флегматичності старигана-ханьця і навіть ледве помітного ніжно присмаку незайманки-циганки. І де цей спритний баламут тільки дістав тут всі ці компоненти залишалося загадкою навіть для Вольдемара.

Вони зустрілися майже двісті років тому в портових нетрях індійського Бомбея. Випробувавши кулінарні вміння Тоні, Вольдемар запропонував, недавно наверненому вампірові, стати його постійним компаньйоном, і ніколи потім не шкодував про свій вибір. Тоні виявився надійним товаришем, і саме завдяки його здібностям їх клуб і став таким популярним серед нежиті міста. Завжди усміхнена бармен здавалося, міг задовольнити будь-які гурманські побажання відвідувачів.

Не встигнувши спустошити свій келих Вольдемар відчув, як хтось наполегливо смикає його за лікоть. Обернувшись, вампір на секунду завмер намагаючись пригадати того хто так безцеремонно не дозволив йому насолодитися випивкою. Відмінна пам'ять практично миттєво зробила свою підказку. Сумнівів бути не могло, це був його давній знайомий Педро.

Педро був не тільки старим демоном і хорошим приятелем Вольдемара. У середовищі нелюдей дон Педро (як він сам любив себе називати) сприймався як справжня легенда. Старий шибеник і великий пройдисвіт славився участю в неймовірних кількостях всіляких історій. Якщо слухати самого дона Педро так він був і соратником Колумба, і плавав разом з Магелланом і навіть ледь не запобіг трагічній загибелі Кука. Звичайно, багато з цих оповідань були відвертою брехнею, але який з демонів не захоче прикрасити геройською романтикою свої колишні пригоди? Незаперечним був той факт, що Педро любив подорожувати, насправді багато мандрував і нерідко зникав невідомо куди на цілі десятиліття. А повертався завжди неждано-негадано з якимось незвичайним сюрпризом.

Ось і зараз, не встигнувши як слід привітатися, демон збуджено повідав Вольдемару, що має до нього таку привабливу ділову пропозицію, про який той потім буде дякувати йому все життя. Вампір, розуміюче кивнув головою і ледь чутно відповів, що про справи можна поговорити трошки пізніше, в місці, де їм ніхто не завадить. Дон Педро радісно вишкірився і вмить зник, прихопив в обнімку якусь гарненьку золотоволосу упирицю. Бурхлива ніч демона сьогодні вже точно забезпечена, а також море пекучих емоцій і подряпані гострими кігтиками партнерки плечі. Ну, так для дона Педро такий мазохізм не новинка.