Стук-стук
Епілог
Наші дні
Денис уже два роки поспіль захищає країну на сході, а ми з дітьми чекаємо на нього в евакуації на заході України.
І щодня молимося, аби тільки з ним все було добре, і чекаємо від нього дзвінка. Чи хоч плюсика в повідомленні.
Вечір. Я щойно прибрала зі столу. Моя старша Оленка десь завіялася на гульки, як і мама колись – благо, подруги тут швидко знайшлися. Молодший Вовчик, як завжди, клацапурить в телефоні. Навіть впливати на нього не намагаюся, бо він все ще відчуває тривожність після тих вибухів у перші дні війни та після днів напроліт, проведених в укриттях.
І раптом лунає дзвінок у двері. Хто б це? Оленка ключі згубила?
Щойно присівши, маю йти й відчиняти.
За дверима величезний букет моїх улюблених персикових троянд. А за ними…
– Стук-стук.
Ні, я не можу в це повірити! Сльози застеляють зір, тож я тільки розмито бачу кохане заросле обличчя, на якому виблискують окуляри.
– Татко приїхав! – верещить Вовчик і ураганом проноситься повз мене, висне на шиї у Дениса.
І я теж висну, не можу відлипнути від нього. Всі втрьох не можемо – не знаю, як Оленка відчула, але вона вже теж тут, з нами, – чіпляємося за нього, як за якір, за непохитний стовп посеред бурі, який дозволяє нам триматися і не втрачати віру у майбутнє. У радісне незалежне майбутнє у квітучій Україні!
#5842 в Любовні романи
#1377 в Короткий любовний роман
#964 в Молодіжна проза
Відредаговано: 27.02.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
