9

Навіть по-видному, коли я наступного дня йду до школи на консультацію до екзамену, мене не відпускає тривога. У кожному перехожому від малого до старого я намагаюся розгледіти Дениса, зрозуміти, чи то часом не він йде за мною, чи їде в автівці поряд.
Я вже не вірю нічому, сказаному ним – він точно може виявитися ким завгодно. І від цього усвідомлення волосся стає сторч. Будь-хто з численних перехожих може виявитися моїм сталкером. От, наприклад, заклопотаний чоловік на пішохідному переході. А що як зараз він тільки вдає відстороненість, а вже наступної миті схопить мене і… І що? Вулиця повна людей, невже він наважиться щось мені зробити?
Моя фантазія безсила у пошуках відповіді на це запитання. Та тільки моїй параної, яка за останню добу розквітла махровим квітом, начхати на всі розумні умовиводи, вона шукає сталкера у кожному перехожому.
От, наприклад, отой чоловік, що начепив на себе кепку, а зверху ще й капюшон натягнув! Він точно ховає своє обличчя. А навіщо йому це робити, якщо він законослухняний громадянин? Точно, щоб його не впізнали можливі свідки.
Далі від лиха переходжу на іншу сторону вулиці, щоб тільки не зіткнутися з тим підозрілим типом. Але тут натикаюся на відвертого безхатька, який з беззубою усмішкою тягне до мене брудну руку, і сахаюся вже від нього. І навіть думки не виникає: а де він візьме телефон, щоб мені дзвонити?
До школи дістаюся вся вкрита холодним потом, хоч надворі панує спека. У рідних стінах тривога все одно не відпускає, бо сталкер знає, де я навчаюся, тож може бути ким завгодно. Он хоч одним із тих одинадцятикласників, які дуріють в іншому кінці просторого коридору. Чи то все ж хтось з моїх однокласників?
З підозрою позираю на них, намагаюся вловити хоч натяк. Он Віталій якось нетипово дивиться… А коли я ловлю його погляд, то він свій ховає. То це його витівки?
Та в цю мить до нього підходить Сашко, щось питає, а той відповідає йому дзвінким голосом. Зовсім не таким, як був у Дениса. Це відкриття змушує хоч трохи увімкнути логіку й усвідомити, що серед знайомих мені хлопців нікого з таким голосом, як у Дениса, немає. Але полегшення цей висновок мені не приносить.
Отже, це точно якийсь незнайомець, і це ще гірше, бо від своїх я хоч приблизно знала, що очікувати, а чужа людина зовсім непередбачувана. І від розуміння цього душа завмирає, а поза спиною сипле морозом.
Яка там алгебра, яка геометрія? У мене в думках лише як дістатися додому без пригод. Ще й завтра йти на іспит…