1

«Він» з’явився може тижнів зо два тому. Чи то я його тоді запримітила?
Задзеленчав телефон, я була найближче, тому взялася відповідати.
– Алло?
У слухавці лунала тиша.
– Алло? – повторила я. – Вас не чутно!
Стало чутно. На тому кінці дроту почулося шарудіння і постукування, але я списала те все на радіоперешкоди, які час від часу траплялися при тодішньому зв’язку.
– Алло, якщо ви мене чуєте, перетелефонуйте ще раз!
І поклала слухавку назад. Далеко не відходила, і недаремно: телефон озвався дзенькотом за якусь хвилину.
– Так? – зробила нову спробу я.
І знову зі слухавки лунало лише шарудіння і незрозумілий стукіт.
– Та що ж таке! – вигукнула майже обурено. – Я нічого не чую!
На моє сердите бурмотіння з вітальні виглянула бабуся:
– Що таке, Аню?
Я переповіла їй, що відбувається і передала слухавку зі словами:
– На, послухай!
Бабуся перехопила слухавку, та ще не встигла донести її до вуха, як звідтіля пролунали гудки: на тому кінці розірвали зв’язок. На якийсь час телефон затих.
Ми з бабусею подивилися одна на одну, віддзеркалено знизали плечима та розійшлися по своїх кутках. Далі я з подружкою побігла надвір, тож не знаю, чи дзвінки повторювалися.

Наступного дня все повторюється. Знову дзвінок, знову незрозумілий шурхіт і стукіт. Знову я кидаю слухавку.
І так кілька днів поспіль. Причому списати це все на несправності з телефоном я не можу, бо інші дзвінки, як від моїх подруг, так і до мами з бабусею проходять, навіть міжміські. Зв’язок чіткий і без перешкод. Ба більше, ні мама, ні бабуся не чують жодного постукування, вони постійно натрапляють на своїх чи моїх знайомих, таланить лише мені.
Хоча й телефонує цей невідомий лише після школи та ніколи увечері, коли стомлена мама, яка тягне на собі всю сім’ю, приходить додому. Та й увечері я, в основному, на гульках, мені не до того, щоб відстежувати телефон. Хоча бабуся одного разу казала, що кинули слухавку, та чи стосується це незрозумілого шурхоту, я не знаю.