Розділ 48

Новий розпорядник Скайтерри прийшов до нас два місяці тому, після того як попереднього відкликали з невідомих мені причин. Його кабінет за розмірами більше нагадує комірчину: вузьке вікно, шафа з папками, пожовкла схема арени й правила Скайтерри на стіні. Жодного пафосу. Лише стіл і чоловік за ним — той самий, хто кілька хвилин тому позбавив нас перемоги. Зараз він виглядає втомленим, але без тіні сумніву. Це дратує найбільше.

Ми заходимо вшістох: я, Ескар, Азарія, Моргана, Джар і блідий, перев’язаний Фірі, якого щойно відмили від багна й трохи підлатали.

Двері грюкають за нашими спинами.

— Отже, — розпорядник складає руки на столі. — Ви хотіли пояснень щодо дискваліфікації. 

— Ми хотіли не пояснень, а перегляду, — холодно поправляє Ескар. — Але почнемо з малого.

— Перегляду не буде, — відрізає той. — Ви порушили головне правило Скайтерри. Під час матчу заборонено використовувати бойову або іншу форму магії. Це зрозуміло будь-якому першокурснику.

Він переводить погляд на мене.

— Ваш спалах світла, пані Валькір, — пряме порушення. Він засліпив половину поля. Цього достатньо для дискваліфікації.

— Я нікого не намагалася осліпити, — стискаю кулаки. — Я випалювала чужу магію з арени.

Він кліпає. Не тому, що вражений, а тому, що підбирає максимально ввічливе «ви серйозно?».

— Яку, пробачте, чужу магію? — рівно питає він. — Ми не зафіксували нічого зайвого під час матчу.

— Прекрасний аргумент, — бурчить Азарія. — Наших драконів трусило, а ви «нічого не зафіксували».

— Аз, — тихо попереджає Ескар.

Вона скрегоче зубами, але замовкає. Поки що. Я роблю крок уперед.

— На арені висіла в’язка магія, — кажу повільно, щоб не зірватися на крик. — Тонка, як павутина. Вона била по нервах драконів, по їхніх інстинктах. Лише по наших. Мідників вона не чіпала. Я її бачила. І відчули ми всі. Жерл, Безіменний, Дроза…

— Я теж, — глухо підтакує Джар. — Це було щось.

— І я, — шепоче Моргана. — Повітря було… не те.

— А от я — ні, — спокійно парирує розпорядник. — І більшість глядачів — теж. Жодних скарг, окрім ваших.

— Бо вони не були в сідлі дракона в той момент, — гарчить Азарія. — І половина з них не відчує магію, навіть якщо їм нею в лице жбурнути!

— Азаріє, досить, — Ескар кладе їй долоню на плече. На вигляд легко, але я знаю: якщо він тримає, вирватися складно. Розпорядник дивиться на нас по черзі, затримуючись на капітанові.

— Капітане Ескаре, — промовляє він уже жорсткіше. — Я поважаю ваш відділ і вашу роботу для Академії. Але ви вимагаєте від мене визнати неіснуючим очевидне порушення і скасувати офіційний результат матчу на підставі… відчуттів.

— Не лише, — холодно відповідає Ескар. — На підставі логіки.

Він подається вперед, лікті на стіл не ставить, але погляд стає гострим, як лезо.

— Фрея — напівфея, такі, як вона, відчувають магію краще за нас. Якщо вона там була, — продовжує Фальгорт, — значить, хтось приніс її на арену. Варіантів небагато. Або ви, розпоряднику, брешете, що нічого не знаєте. Або мідники знайшли спосіб поставити пастку, використавши зв’язки за межами Академії. Відьми, позаштатні маги, ритуали, артефакти — вибір великий…

— Це серйозне звинувачення, — крига в голосі розпорядника стає грубшою. — У вас є докази?

— У нас є Фірі, що впав із неба, — огризається Моргана. — Відділ найсильніших драконів, яких розхитало дужче, ніж у бою, і одна фея, яка бачить більше, ніж уся комісія. Цього замало?

— І ще є капітан, — додає Джар. — Який не схильний до істерик.

Розпорядник на секунду стискає губи, мов рахує до десяти.

— Я не самогубець, — повільно каже він. — Щоб ігнорувати слова Чорного Полум’я. Тому я проведу незалежне розслідування.

— Яке? — не витримую я. — Ви переглянете папери й скажете, що «нічого не знайшли»? Поки в наступний матч нам підмішають щось іще?

— Валькір, — гарчить Ескар.

— Я зберу команду і ми перевіримо арену, — сухо продовжує розпорядник, удаючи, що мого коментаря не було. — Перегляну записи спостерігачів. Поговорю з мідниками і з тими, хто обслуговує поле. Якщо знайду бодай найменше підтвердження втручання третьої магії — матч буде анульовано, а команду мідників покарано.

Він робить паузу.

— Але поки що жодних даних у мене немає. Є тільки факт: ви використали магію в заборонений момент. І це вже зафіксовано. Рішення про дискваліфікацію залишається в силі.

— Тобто нас покарали за те, що ми не дали нашим драконам остаточно зірватися? — я всміхаюся, хоча всередині клекотить. — Прекрасна логіка. Треба було, щоб хтось розбився на смерть — тоді б ви повірили?

Стілець Азарії гидко рипить — вона підводиться.

— Це не Скайтерра, а цирк, — шипить вона. — Якщо мідники думають, що виграли чесно, я особисто…

— Аз, — голос Ескара звучить уже не попереджувально, а командно. — Сядь.

Вона завмирає. За мить в її очах спалахує повний набір: лють, образа, бажання врізати комусь. Але вона таки сідає. Розпорядник трохи відхиляється на спинку стільця.

— На цьому розмову завершено, — каже він. — Я зроблю те, що пообіцяв. Ви робіть, що вважаєте за потрібне. Але прошу вас, капітане, — погляд знову на Ескара, — не підливати олії у вогонь. Академії зараз найменше потрібна війна між студентами.

— Я не починаю війну, — хмуриться Ескар. — Вона вже почалася. Я просто збираюся дізнатися, хто вдарив першим.

Ми виходимо з кабінету в глухій, в’язкій тиші. Двері за спиною ляскають надто гучно. В вузькому коридорі пахне пилом і металом, десь у далині гудуть голоси.

— Якщо він нічого не знайде, — похмуро каже Джар, — це не означає, що цього не було.

— Це означає, що в нас немає козирів, — відгукується Моргана. — Ненавиджу грати без козирів.

— Я б їм показала козирі, — оскалюється Азарія. — Але капітан має рацію. Не можна ламати лиця мідникам просто в коридорі. Поки що.