Глава 35. Кінокефалія.

- Здох? – обережно наблизилась Богданка.

- Дихає... – хитнув заперечно головою Ілля.

- Шкода.

- Це точно, бо що з ним тепер робити - я й гадки не маю.

Чудовисько навіть не рухаючись викликало острах.

- Чи довго його втримає зачарований спис?

- ?

- Гадаю, якщо Скипер не мертвий, то поступово відновиться. Наскільки я зрозуміла з міфів, то ця тварюка невмируща. Принаймні, навіть сини Сварога зуміли його лише полонити, а не вбити. Тисячі років проспав він у саркофазі і хоч би захляв, та й старі рани від зачарованого списа зникли без сліду.

- І це все сумно. Богдано, я, дійсно, абсолютно не знаю, що робити далі...

- Ти ж – супергерой! – глузливо посміхнулася дівчина.

- Який з мене герой?

- Не варто принижувати себе. Ти знищив сотні сироїдів, які поїдали людей! Ти, хоч не вбив, та вклав Звіра.

- Ми. Це зробили ми разом.

- Так, разом ми – сила. Добре, що ти це зрозумів.

- Та що ж тепер нам робити зі Скипером?

- Здається, зараз нам буде не до нього, - Богдана перевела погляд у далину.

 З боку міста, що розкинулось по правій руці, летіли до них чорні крапки, мов зграя гав, з іншого боку наближалася величезна армія, мабуть, ті сироїди, яких мобілізував Азель.

- У нас гості... – прошепотів Ілля.

- І гостей чимало, - кивнула Богданка.

- Отже, знову вбивати?

- Чекаймо.

«Гави», що летіли з боку міста, перетворилися на повітряні човни, трохи схожі на водні мотоцикли, розраховані на двох. Вони приземлились неподалік і з них почали зіскакувати песиголовці в чорних обтягуючих костюмах з дивною зброєю у руках, схожою на короткі автомати.

- Готуйся стріляти блискавками, Іле!

- Мої вогняні стріли завжди при мені!..

А тут і Скипер-Звір ворухнув хвостом, перевіряючи, чи відновився контроль над тілом.

- Звір прокидається! – скрикнула Богданка.

Ілля на мить прикрив очі, як не хотілося знов розпочинати бій, тим паче, що надій на перемогу вже не малося. Зачарований спис стирчить у спині Скипера, лук у Богдани, та колчан вже порожній, всі стріли вона випустила. До того ж оці «ніндзя» з невідомою зброєю. А там ще й армія в кілька тисяч песиголовців наближається... Немає, немає шансів...

- Богдано, вертайся на поверхню! Я тут... сам закінчу.

- Який же ти... – Дівчина зітхнула і покачала головою.

«Який? Я просто хочу, щоб ти жила...» Та вголос цього Ілля так і не сказав, бо один із «ніндзя» вже наближався. Останні чомусь рушили до чудовиська.

- Не випускай блискавку, він без зброї, - прошепотіла Богданка, схилившись до вуха Іллі, та сама була напоготові. – Ренат?!

І дійсно, «ніндзя» у чорному виявився їхнім давнім знайомим.

- Ренате! – Ілля кинувся обнімати друга. – Я думав, що ти загинув! Я... Як же я радий бачити тебе! Яким чином тобі вдалось врятуватися?

Юрист теж був неймовірно радий зустріти Перуна з Перуницею.

- Мене Азель закинув до просторової кишені, дуже глибокої кишені, та я ж – знавець просторових аномалій! Правда, вибратись вдалося тільки у рідному місті, зате зміг зібрати своїх однодумців на допомогу!

- То це – твої люди! – полегшено зітхнув Ілля. – А що вони роблять?

«Ніндзя» обступили Звіра і методично «розстрілювали» його із своєї дивної зброї, хоча при цьому ні звуку не було чути, ні пулі із дул не вилітали.

- Коли стало відомо, - почав пояснювати Ренат, - що сироїди дісталися до Скипера і планують випустити його, мої товариші почали працювати над тим, як його знешкодити. Вбити чудовисько, скоріше за все, у найближчі віки так і не вдасться, та одна світла голова винайшла прилад, який виробляє випромінювання, що зменшує відстані між ядром і електронами усередині атома, що, в підсумку зменшує сам предмет, який опромінюють, чи, навіть, живий організм.

Усі перевели погляди на Звіра. Дивина, та він, справді, став трохи меншим. Звір посмикувався, пробував ворушитися, та він ще не встиг настільки відновитися, щоб перешкодити кінокефалам.

- Ви – справжні генії! – невимовно зрадів Ілля. – Ми тільки-но гадали з Богданою, що робити зі Скипером!

- Вважайте, що цієї проблеми вже нема. Зараз під’їде машина з місцевого зоопарку, для Звіра вже приготували місце. Тепер туристи будуть приїжджати до нашого міста, щоб поглянути на це диво!

- Геніально!

- Дяка вам з Перуницею, бо якби ви його не знерухомили, то й ми нічого б не змогли зробити! До речі, Азель... Що з ним?

Ілля зітхнув, все ж таки вбивство людини було для нього важким випробуванням.

- Я вбив його.

- Це добре! Ти сам бачив, як він дурив тобі голову! Коли б Азель торкнувся тебе, то ти був би зараз у просторовій кишені, а Скипер – на Землі! Ти все зробив правильно, мій друже!